У зв'язку з війною, що затягується на невизначений строк, багато власників українських підприємств все серйозніше починають замислюватися про релокацію свого бізнесу. Під релокацією традиційно розуміється переміщення бізнесу (тобто переміщення активів і персоналу) в інші регіони: або більш спокійні регіони всередині країни, або за кордон.
Відразу зазначимо, що релокація бізнесу може бути актуальна не для всіх, а насамперед для так званих «мобільних» підприємств – тобто підприємств, які не прив'язані фізично до певної території, а які легко можуть змінити офіс, перемістити персонал та продовжити свою роботу без втрати для якості з будь-якої точки світу. Класичними прикладами можуть бути компанії, що надають послуги (IT компанії, бухгалтерські та аудиторські компанії, міжнародні агенції з нерухомості, рекламні агенції, юридичні фірми тощо).
Ті ж підприємства, які мають в Україні певні виробничі потужності, обладнання та ін. (наприклад, фабрики, заводи), навряд чи зможуть дозволити собі релокацію, насамперед через складнощі з переміщенням виробничих потужностей.
Те саме можна сказати і про підприємства, які знаходяться на окупованих територіях. Так, про переміщення, зокрема, зернових підприємств, що знаходяться десь у Херсонській, Запорізькій областях, взагалі не може бути й мови. Для них швидше актуальним стане питання отримання репарацій у зв'язку з завданими російськими військовими збитками.
У цій статті ми розглянемо, які країни найчастіше обирають наші підприємці для цілей переміщення бізнесу і якими критеріями при цьому керуються.
Отже, найперше, на що звертають увагу наші підприємці при виборі іншої країни, – це політична й економічна стабільність, що цілком зрозуміло, адже саме від цих факторів залежить передбачуваність завтрашнього дня, можливість планування та забезпечення безперебійного розвитку бізнесу. Політичний клімат у значній мірі впливає на економічну стабільність, на фінансову політику, на рівень корупції та бюрократію. Відтак, чим стабільніша країна, тим легше у ній буде заснувати і розвивати бізнес. Безумовно, з точки зору цього критерію, європейські країни викликають першочерговий інтерес у підприємців.
Друге, що зазвичай цікавить інвестора, – це податкове навантаження. Причому йдеться не лише про ставку податку на прибуток, але і про податки з доходів фізичних осіб, які повинна сплачувати саме компанія за робітників (як податковий агент), особливості застосування та відшкодування ПДВ (актуально, зокрема, для європейських країн), ставки податку, які застосовуватимуться при розподілі прибутку на користь учасника, що, в свою чергу, зобов’язує перевірити наявність у країни договорів про уникнення подвійного оподаткування та ставку податку за ними. В цьому контексті також важливо, щоб країна не вважалася податковою «гаванню» і не перебувала в так званих чорних та сірих списках, адже це суттєво ускладнить роботу з контрагентами і майже унеможливить питання відкриття та оперування рахунку у банку.
Наступний момент, який гратиме суттєву роль, – це вартість оренди майбутнього офісу (з урахуванням необхідного оснащення), вартість отримання дозволів на працевлаштування для українських громадян (які по відношенню до нової закордонної компанії вважатимуться іноземцями), а також рівень мінімальної зарплати, яку потрібно виплачувати кожному співробітнику. Тут варто одразу зауважити, що мінімальні зарплати в Європі – зазвичай набагато вищі, ніж в Україні, а відтак податкові наслідки будуть значно суттєвішими.
Так, якщо в Україні мінімальна зарплата складає сьогодні 6500 грн. (приблизно 200 євро), то до прикладу: у Бельгії – 1658 євро, у Франції – 1603 євро, у Німеччині – 1621 євро, в Угорщині – 542 євро, в Латвії 500 євро, в Литві – 730 євро, в Нідерландах – 1 725 євро, в Польщі – 655 євро. Відтак, якщо в Україні податкові втрати із зарплати складуть 19,5 % (≈1267 грн. із мінімальної зарплати, що в еквіваленті приблизно складає 40 євро), то в Німеччині доведеться сплатити 45 % (≈ 22 858 грн. – 729 євро), що в 20 разів більше, ніж в Україні! В Угорщині, незважаючи на те, що ставка податку з доходу фізичної особи нижча, ніж в Україні (15 %), із суми 542 євро податкові втрати будуть все одно вдвічі вищими, ніж в Україні (≈ 2547 грн., що дорівнює 81 євро). В Латвії з нібито невеликої мінімальної зарплати розміром 500 євро доведеться сплатити 31 % податку (≈4 857 грн., 155 євро) – це в 4 рази більше, ніж в Україні. Мабуть, із усіх європейських країн податок менше, ніж в Україні, буде хіба що в Болгарії: при мінімальній зарплаті 332 євро податок складає всього 10 %, тобто податкові втрати будуть біля 1040 грн. (16,8 євро).
Крім цього, при виборі іншої країни підприємець звертатиме увагу на такий фактор, як простота реєстрації компанії та в подальшому – управління бізнесом. Так, якщо європейські країни в цьому питанні більш-менш схожі на нас, то, наприклад, переміщуючи бізнес в ОАЕ, доведеться зіткнутися з купою бюрократичних процедур, а також перепон, які нам можуть бути незрозумілі в силу різних менталітетів. Наприклад, інформація про державні мита (які стягуються під час реєстрації компанії та у зв’язку зі здійсненням різних реєстраційних дій) в ОАЕ не є публічною, кожна фрі зона встановлює свої ціни, які, до того ж, можуть корегуватися при особистій зустрічі, залежно від особи клієнта. Або інший приклад: в ОАЕ відсутній концепт персонального менеджера у банку, відтак вирішення навіть найпростішого питання вимагатиме надзусиль і потребуватиме здійснення численних дзвінків на загальну лінію та написання листів, на які банкіри реагують зазвичай досить неспішно. Відтак, навіть із урахуванням того фактору, що ОАЕ є безподатковою країною, якщо знати ці всі нюанси наперед, то не факт, що кінцевий вибір українського інвестора зупиниться все-таки на ОАЕ.
Розглянувши критерії, якими керуються українські підприємці при виборі країни для релокації бізнесу, розглянемо тепер більш детально країни, які користуються найбільшим попитом.
Із точки зору оподаткування, серед європейських країн найбільший інтерес складають серед іншого Польща, Угорщина, Болгарія, Кіпр, Естонія, Латвія та Мальта.
Кіпр цікавий тим, що там встановлена одна з найнижчих ставок податку на прибуток в Європі (12,5 %). Окрім цього, відсутнє оподаткування вхідних та вихідних дивідендів, процентів та інвестиційного прибутку. Таким чином, кіпрська компанія в разі здійснення торгових операцій зможе платити податок на прибуток за однією з найнижчих ставок в ЄС, причому з різниці між доходом і витратами (чистим прибутком), а також зможе виплачувати дивіденди на користь українського акціонера з нульовими податковими втратами. Більше того, якщо кіпрська компанія одного разу вирішить інвестувати зароблені кошти в цінні папери, то дохід від торгівлі цінними паперами (capital gains) буде повністю звільнений від оподаткування на Кіпрі.
Угорщина та Болгарія, по аналогії з Кіпром, також цікаві низькими ставками податку на прибуток: 9 % та 10 % відповідно.
Естонія та Латвія цікаві тим, що дозволяють місцевим компаніям взагалі не платити податок (загальна ставка 20 % в обох країнах) за умови, що компанія не буде виводити прибуток у вигляді дивідендів на користь акціонера, а буде ре-інвестувати в бізнес. З іншого боку: якщо прибуток буде одного разу розподілений на користь акціонера, то в цей самий момент компанія повинна буде сплатити податок на прибуток по повній програмі. Така сама модель оподаткування, до речі, існує в Грузії (з дещо нижчою ставкою податку на прибуток – 15 %) і Польщі (10 %/20 %). З одного боку, все звучить дуже привабливо. З іншого боку, в цих країнах податкова служба дуже уважно вивчає всі вихідні операції компанії, і якщо якийсь платіж здасться їй сумнівним (зазвичай увагу привертають операції, які не мають економічного раціоналу), то така операція може бути перекваліфікована у приховану виплату дивідендів із оподаткуванням прибутку за загальною ставкою.
Мальта користується популярністю з тієї причини, що дає змогу зменшити загальну ставку податку на прибуток у розмірі 35 % до 5 % при виконанні певних умов. Зокрема, якщо компанія здійснює торгову діяльність і в певний момент часу приймає рішення про розподіл прибутку на корить свого акціонера, то акціонер має право на повернення сплаченого податку у розмірі 30 %. Важливо, що до різного типу доходу застосовуються різні пільги в оподаткуванні (іншими словами, ставка податку не завжди може бути знижена до 5 %). Крім того, для можливості отримання повернення 30 % сплаченого податку потрібно, щоб країна реєстрації акціонера не оподаткувала таке повернення. Якщо акціонером мальтійської компанії виступатиме громадянин України, то Україна кваліфікує отримані кошти як додаткове благо і стягне податок за загальною ставкою. З цієї причини з метою оптимізації податкового навантаження зазвичай в якості акціонера мальтійської торгової компанії виступає інша мальтійська (холдингова) компанія. Оскільки мальтійське законодавство розробило і добре розуміє механізм повернення податку, то не виходячи за межі Мальти, його вдається досить добре реалізувати на практиці.
Особливий інтерес на сьогодні, безумовно, складає Польща. З одного боку, такий інтерес викликаний напливом українських біженців і їхньою готовністю засновувати будь-який бізнес, аби лише забезпечити можливість безперебійного заробітку і забезпечення для своєї сім’ї. З іншого боку, Польща на сьогодні дійсно має декілька цікавих режимів оподаткування, які можуть скласти достойну конкуренцію іншим країнам. Зокрема, окрім моделі оподаткування доходу на виведений капітал (аналогічний до естонської моделі), є також цікава програма для стартапів, яка передбачає можливість застосування зниженої ставки податку 9 % (у порівнянні із загальною ставкою 19 %), якщо компанія є маленьким платником податків (її доходи не перевищують 2 млн євро/рік) або якщо компанія щойно почала вести бізнес (існує перший рік). Втім навіть ця, здавалося би, проста система має певні особливості. Наприклад, дуже важливо слідкувати, щоб річні доходи не перевищили встановлений ліміт (2 млн євро/рік), оскільки в противному випадку загальна ставка 19 % буде застосована до всього доходу починаючи з початку року (а не до суми «переліміту»). Таким чином, лише правильне планування і суворе дотримання встановлених вимог може стати запорукою успіху.
В контексті планування перенесення бізнесу за кордон, треба зважати на наступне. Наявність іноземної компанії (у Польщі, Угорщині, на Кіпрі тощо) зобов’яже особу декларувати факт наявності контрольованої іноземної компанії за місцем свого податкового резиденства (йдеться про так звані «правила про контрольовані іноземні компанії»). Якщо це місце не змінилося і особа продовжила жити в Україні, то учаснику компанії потрібно буде тут декларувати факт наявності контрольованої іноземної компанії (і доплачувати податки з доходу іноземної компанії, за певних умов – при цьому, до такого доходу застосовною буде ставка податку для фізичних осіб 18 %). Якщо ж фізична особа переїхала за кордон і стала податковим резидентом іншої країни (наприклад, Німеччини), то в разі наявності правил про контрольовані іноземні компанії там (а в Німеччині вони є), декларувати факт наявності компанії і доплачувати податок потрібно буде в Німеччині. Іншими словами, якщо громадянин України заснує компанію в Польщі (як приклад), при цьому сам переїде жити до Німеччини, то йому потрібно буде декларувати факт наявності польської компанії в Німеччині і за певних умов доплачувати податок із прибутку польської компанії, але вже за німецькою ставкою, яка значно вища, ніж в Україні (45 %).
Таким чином, як вбачається з викладеного вище, питання переміщення бізнесу є досить складним і комплексним, і непродумані рішення можуть часто призвести до непередбачуваних податкових наслідків. Відтак, перш ніж планувати заснування компанії за кордоном, є сенс проаналізувати комплексно податкові наслідки, щоб в результаті рішення було зваженим, а наслідки – зрозумілі і прозорі.
