Одне з найважливіших питань сьогодні — відновлення України. Про це дуже багато говорять: у нас є Лугано-1, Лугано-2, створені Фонд відновлення, Агенція відновлення, Нацрада відновлення, є донорська платформа в ЄС. Намалюйте схему, як це має працювати і як це вже працює?
Розкладемо по поличках. Є принципово різні джерела для відновлення.
Перше — міжнародні урядові кошти. Друге — потенційні репарації і конфіскації. Третє — так званий концесійний капітал, тобто капітал міжнародних фінансових організацій, який є не зовсім урядовим, але його не можна назвати повністю комерційним. Наприклад, ЄБРР, Світовий банк тощо. І четверте — це приватний капітал.
Також у нас є різні типи проєктів. У нас є виключно соціальні проєкти, де треба відбудувати гуманітарну сферу: школи, садочки, лікарні.
Є ключові інфраструктурні проєкти, які традиційно перебувають у державній власності, але десь у світі це є бізнесом, а десь ні. Наприклад, дороги, якась базова енергетична інфраструктура.
І третє — це чисто приватні проєкти, де відбудова відбувається на ринкових умовах, коли інвестор вкладає кошти і отримує прибуток. Це перша ввідна.
Друге. Говорити, що в нас буде якийсь єдиний котел, єдиний канал, неможливо і неправильно. Це нормально, що в нас різні канали, така матриця, яка зі сторони може здаватись якимось хаосом. Але це не так.
Пропоную сфокусуватись на найбільшому і найважливішому — це якраз не урядовий капітал і не урядові кошти, а приватний капітал і приватні проєкти. Тому що якщо ми подивимось на структуру зруйнованого майна, то 80% із тих $700-750 млрд, які потрібно інвестувати в Україну, — це приватні проєкти.
З іншого боку, ми маємо розуміти, що не отримаємо державної допомоги на $700 млрд. Бюджетний і концесійний капітал від наших партнерів матиме обмежений характер. Це будуть десятки мільярдів доларів, але точно не сотні.
Тому наше завдання — побудувати таку модель, щоби ми до цього державного і концесійного капіталу отримали максимальний мультиплікатор, максимальне залучення приватного капіталу.
Ви правильно кажете, Україна створює інфраструктуру, щоби переробляти міжнародну фінансову допомогу, і створює окремі інституції. Вони направлятимуть її в ті сфери, де неможливий приватний капітал: відбудова шкіл, садочків, мостів тощо.
А для всього, де можна робити цивілізований західний бізнес, ми пробуватимемо створювати всі умови, щоби заходив великий приватний капітал.
Ми зараз з вами говоримо, що потрібно зробити і що буде. А цікаво, що вже є? Ось ми бачимо 35 млрд грн у бюджеті на Фонд відновлення, 1 млрд євро від ЄС і наче все.
Є структура наших потреб. Базова — щоби наша держава продовжила функціонувати. Це не відбудова, це щоби виплачувались пенсії, зарплати. Друге — швидка відбудова, третє — оця масштабна відбудова.
І у міру того, як ми рухатимемось до перемоги, у нас фокус зміщуватиметься з першого до третього. Зараз ми є в ситуації, коли ці великі приватні інвестиції практично неможливі, тому що жоден великий фінансовий інститут, корпорація не готові прямо сьогодні брати на себе ці ризики.
Що стосується швидкої відбудови, ми отримуємо лише якісь перші кошти, ви правильно кажете про перший мільярд, декларації про мільярди чи сотні мільйонів від окремих інституцій для того, щоби латати найбільші дірки. Виділяємо також кошти з резервного фонду.
Але основний фокус — на функціонуванні держави. Ми не можемо з нашими партнерами говорити: "Дайте десятки мільярдів сюди і ще десятки мільярдів сюди. Ми розставляємо пріоритети".
Коли говоримо про відбудову, пріоритети такі: школи, садочки, дорожня інфраструктура, енергетична, базова гуманітарна сфера. Є різні критичні точки в регіонах, де уряд ухвалює рішення, що є найгострішою потребою.
Якщо говорити про довгострокову відбудову і те, що поки великі компанії не ризикують сюди заходити. Одна з причин — страхування. Мені казали в Мінекономіки, що Світовий банк готовий гарантувати $2 млрд на страхування. Скільки може гарантувати уряд та інші партнери?
Міністерство економіки справді провело велику роботу для залучення перших пілотних проєктів з MIGA (агентство Світового банку. ), щоби відкрити перші мільярди на страхування.
Але страхування не є єдиною проблемою, тут ширше питання, пов’язане загалом із закінченням війни і взагалі зі стабільністю, з гарантіями безпеки вже після війни. Найкращою гарантією безпеки є НАТО, і це один з пріоритетів, куди нам потрібно рухатись.
Поки немає чітких гарантій безпеки, страхування військових ризиків є одним з ключових фінансових інструментів, на які ми робитимемо основний упор.
Другий інструмент — ліміт експортно-кредитних агентств. Те, що ми відбудовуємо, матиме дві складові:
технічне обладнання. Неважливо, що ви будуєте, — завод, електростанцію — переважно це буде західне першокласне обладнання. І у всьому світі це обладнання фінансується експортно-кредитними агентствами, і ці ліміти на Україну потрібно буде відкрити;
також це доступ приватного капіталу, доступ великих фондів, комерційних банків, інвестфондів, тобто великих пулів грошей. Тому що там є трильйони доларів, які повинні стати основним джерелом відбудови.
Питання полягає в тому, що ми як держава повинні зробити, щоби ці кошти прийшли сюди.
А повинні зробити ми дві принципові речі:
перше. Принципові структурні реформи, насамперед у частині верховенства права та антикорупції. Це абсолютна безумовна річ. Також це привабливість ведення бізнесу: дерегуляція, простота і прозорість, привабливість податкової системи;
друге. Ми повинні дати якийсь базовий канал фінансування цих проєктів. Саме тому ми зараз працюємо з нашими міжнародними партнерами — BlackRock та J.P. Morgan — над формуванням банку розвитку або фонду розвитку, які стануть першим локомотивом інвестицій у перші десятки-сотні проєктів і які допоможуть відкрити Україну для всього світового бізнесу.
Як це все працюватиме, я розповім трошки згодом. Лише скажу, що цей інструмент на фінальній стадії, і в найближчі місяці він буде презентований сотням інвесторів зі всього світу та в Україні.
А цей фонд чи банк гарантуватиме страхування?
Сенс у тому, що цей фонд забезпечить прозорість і безпеку для десятків і сотень проєктів, і як частина пакетного рішення пропонуватимуться і проєкти з експортно-кредитними агентствами, і продукти страхування.
Тобто є проєкт, який частково фінансуватиме цей фонд розвитку. Крім того, що він даватиме певну інвестицію у конкретний проєкт у розмірі 10-20-30-40%, він даватиме ще і супутній продукт у вигляді купівлі обладнання та страхування військового ризику.
Повернімось до відбудови. Припустимо, що нам вдалось залучити сотні мільярдів інвестицій, компанії готові будувати все, нові металургійні комбінати, молокозаводи тощо. У що насамперед вони впираються?
У три речі. Де будувати це? Як отримати під’єднання до мереж? І як отримати необхідні дозволи?
На першому кроці стикаємось з цільовим призначенням землі. У нас ділянок, щоби збудувати завод, — на пальцях двох рук порахувати, і складна процедура відведення. І стільки ж ділянок у приватних власників, які не можуть скласти їм ціну.
Відповідно інвестори одразу в це впираються, і в них зникає бажання щось будувати в Україні. Ми хочем дозволити цьому інвестору будувати підприємство практично на будь-якій земельній ділянці.
Для держави це не проблема. Будь-який гектар землі, який використовується в індустрії, енергетиці, логістиці, будівництві, дає щонайменше у сто разів більше ВВП, ніж у сільському господарстві. І податків, і робочих місць.
Друге. Дай боже нам вдасться велика відбудова, але навіть за темпів, вищих за відбудову в повоєнній Німеччині та Японії, за найоптимістичнішого сценарію під це буде задіяно менш як 1% українських земель.
Також є елемент корупції, бо землі і зараз змінюють цільове призначення з сільськогосподарського на інше, але це займає близько 12 місяців і потребує хабарів. Саме це ми і хочемо змінити.
А як?
Сьогодні вам потрібно пройти близько 20 різних інстанцій, погоджень, дозволів. А буде повністю диджиталізована процедура, в цифровому вигляді подається заявка і в автоматичному форматі приймається рішення (про зміну цільового призначення.).
Щодо податкової реформи. Хто ваші найбільші союзники? І конкретно: чи є у вас якісь проблеми з профільним комітетом Ради та його головою Данилом Гетманцевим?
Ідею фундаментального перезавантаження податкової системи поділяє фактично і кожен бізнесмен, і кожен громадянин. Питання, в якому вигляді це повинно бути.
Є концепція, розроблена нашою командою, виходячи з нашого досвіду, який був зокрема і в бізнесі. Досягнути потрібно трьох основних критеріїв.
Перший. Дати конкурентні податкові правила для бізнесу порівняно з іншими державами. З Польщею, Угорщиною, Болгарією, Швейцарією.
Друге. Ми повинні подолати корупцію в податковій сфері. Подолати її силовими і фіскальними методами, як ми переконались за 30 років, — неможливо. Тому що вся ця інфраструктура інтегрована у ці схеми з оптимізації податків. Тому єдиний спосіб подолати корупцію — економічні методи.
Це зробити вартість сплати податків не набагато більшою, ніж вартість цих схем, які масово використовує бізнес, і які прикриває вся ця інфраструктура, зокрема фіскальна.
Як наслідок цього — сформувати звичку сплати податків в Україні. Сьогодні, на жаль, у пересічного підприємця такої звички немає. І, напевне, закономірно, що її немає.
І третє. Створити податкові стимули для відбудови економіки, відбудови бізнесу.
Відсотки, які ви пропонуєте, порушують нормативи ЄС про ставку 15% ПДВ. Також Україна приєдналась до ініціативи G20 щодо корпоративного податку у розмірі не менш ніж 15%. Складається враження, що ви пропонуєте створити такий собі офшор в найбільшій країні Європи.
Вибачте, але це абсолютно не так. Це абсолютно некоректна інтерпретація і некоректний фактаж. По-перше, наша модель не передбачає збільшення дефіциту бюджету.
Хотілось би побачити конкретну модель, розрахунки, коштом чого надходження збережуться.
Розрахунки ці є, і є тимчасові компенсатори на період воєнного стану. По-перше, завдяки обмеженню готівкового обігу, по-друге, коштом транзакційного податку, які перекриють усі скорочення дохідної частини.
Звідки візьмуться кошти? Це кошти, які сьогодні йдуть на оплату послуг оптимізаторів, вони підуть у бюджет. І ця модель є.
Друге, щодо стандартів ЄС та OECD. У ЄС справді є директива, яка встановлює базову мінімальну ставку у 15%, але вона передбачає величезну кількість винятків. Якщо ми подивимось на ефективну ставку ПДВ у країнах ЄС, немає жодної країни з ефективною ставкою понад 13%. Середня — близько 9%.
Тому або ми встановлюємо базову ставку на рівні 15% і для більшості товарів встановлюємо пільгову ставку...
Розглядаєте такий варіант?
Розглядаємо. Ми вважаємо, що краще діяти чесно та прозоро і лишати мінімальну дискрецію, щоби було мінімум можливостей для оптимізації. Але якщо це буде компроміс, ми дійсно підемо на це, щоби нічого не порушувати.
І що стосується принципів OECD, це дійсно так (є угода про щонайменше 15% податку на прибуток), але якщо ми візьмемо величезну кількість розвинених країн, ми бачимо, що є тимчасові винятки: Швейцарія, Болгарія, Угорщина, Ірландія.
Це все розвинені країни, зокрема й члени ЄС. А я думаю, що наша держава, як жодна інша, точно матиме право на якийсь тимчасовий режим щодо податку на прибуток на період відбудови, на 7-10 років. Тому я тут жодних суперечностей не бачу.
