Умовно кажучи, угоди M&A в IT сфері можна розділити на три великі блоки:
- придбання продуктових компаній;
- придбання аутсорсингових сервісних компаній;
- придбання стартапів.
Залежно від типу об’єкта придбання можна виділити низку особливостей таких угод, які відрізняють угоди M&A від інших сфер.
Придбання продуктових компаній
Якщо взяти першу категорію – поглинання або приєднання продуктових компаній, насамперед необхідно звернути особливу увагу на інтелектуальну власність і продукти цих компаній. Як правило дані компанії сконцентровані на розробці конкретного продукту, якій використовується у низці індустрій.
Під час купівлі таких компаній в першу чергу важливим є питання інтелектуальної власності. А саме – чи дійсно компанія володіє новою технологією, чи зареєстровано цю технологію як патент, кому належить код, чи правильно були передані права на таку розробку від інженерів-розробників на саму компанію, а також чи не є ця технологія зібрана із відкритих джерел та чи не має хтось інший на неї прав.
В угодах M&A із продуктовими компаніями важливою є комбінація як юридичного аналізу, так і технічного аналізу для встановлення цих фактів. Також варто звернути увагу на користувачів цієї технології: чи є вони ексклюзивними користувачами або чи користуються вони ліцензійними угодами. Тому що саме використання продукту кінцевими споживачами є необхідною частиною придбання продуктової компанії.
Придбання аутсорсингових компаній
Що стосується аутсорсингових компаній другого типу угод M&A, які ми розглядаємо, то, крім інтелектуальної власності, важливі співробітники-інженери. На сьогоднішній кон’юнктурі ринку клієнти для аутсорсерів не є настільки великим активом, як саме розробники.
Відповідно в таких угодах M&A, як правило, виділяються три підсуб’єкти – це передання розробників, перепідписання з ними договорів із покупцем такої компанії; уступлення клієнтів, і тут необхідно враховувати, чи є таке уступлення можливим, чи потребує воно узгодження клієнта і так далі; і безпосередньо продаж обладнання, на якому працюють інженери.
Зазвичай під час купівлі варто перепідписати договори оренди, якщо не купується юридична особа, та часто такі угоди виглядають не як купівля компаній, а як купівля активів: співробітників, клієнтів та обладнання.
Це обумовлює певні труднощі щодо такого роду трансакцій. Додатково необхідно завжди перевіряти інтелектуальну власність, співвідношення розробників, замовника та права власності на предмет розробки, а також усі супутні сфери – це торгова марка, домени тощо.
Придбання стартапу
Що стосується стартапу, то додатково до всіх вищеназваних нюансів важливими є фаундери, засновники компанії-стартапу. Вони необхідні для продовження проєкту, тому всі питання локапу, тобто заборони на продаж акцій, усі питання нонкомпіту, тобто не конкуренції в інших схожих компаній, а також усі питання, що стосуються акцій вже розподілених або обіцяних тій чи іншій особі, є вкрай важливими.
Варто також врахувати, що в стартапах під час раундів інвестування можуть з’являтися різні класи акцій, опціони, конвертовані інструменти позики капіталу, які новий інвестор має чітко розуміти та розуміти, які саме права він отримає у випадку інвестування.
Також у низці стартапів їх подальший продаж може бути ускладнено, та часто інвестору необхідно розглянути питання можливості вільного продажу своїх акцій в наступному раунді за залучення інвестицій.
Чимраз більше значення в інноваційних стартапах має retention клієнта, а саме утримання та повернення клієнта, або частота його звернень та позитивний revenue stream, тобто позитивне надходження коштів. Найчастіше на цьому етапі вважається, що більшість стартапів є перегрітими і продати ідею, яка ще не протестована ринком, або навіть якщо вона протестована кінцевим користувачем, але вони звернулись один або два рази за цим сервісом, є недостатнім для залучення інвестицій.
Тому під час угод M&A зі стартапами варто враховувати не тільки питання інтелектуальної власності, власності на розроблений продукт і його реєстрацію, реєстрацію торгових марок на ринках, де діє стартап, відношень підрядників або співробітників, а також враховувати і такі фактори, як утримання фаундерів у проєкті, їх неконкуренція у схожих проєктах, класи акцій, вже залучені інвестиції, можливість виходу із цього проєкту, не пристратегічні продажі, або IPO, під час наступного раунду інвестувань.
Особливості впливу Diia City на М&A-трансакції в IT-секторі
Якщо проаналізувати питання, як вплине членство IT-компанії в режимі Diia City на трансакції купівлі-продажу та інвестування, можна дійти таких висновків.
Насамперед Diia City знижує податкові ризики діяльності таких компаній в Україні. Для будь-якого іноземного інвестора чи під час купівлі, чи під час інвестицій в IT-бізнес в Україні важлива матриця ризиків, і податкові ризики йдуть відразу після ризиків, пов’язаних із країною. Відповідно, під час визначення ціни, яка, як правило, розраховується як мультиплікатор із EBITDA або мультиплікатор із виручки, виходить, що інвестор робить дисконт на ризики країни, наприклад військові дії, а також робить дисконт на ризики, пов’язані з можливими діями податкової служби щодо накладенням тих чи інших штрафів на компанію через можливі порушення.
Отже, режим Diia City дає змогу знизити два головні податкові ризики.
Перший ризик – це всім відомий ризик перекваліфікації відносин підрядників у трудові відносини. Тобто, якщо компанія мала в основному підрядники ФОП, то податкова може сказати, що ці особи виконували свої функції не як незалежні підрядники, а як, умовно кажучи, наймані співробітники. Відповідно, податкова може кваліфікувати такі відносини як трудові та пред’явити компанії доплату відповідних соціальних внесків як не доплачених до державної скарбниці. Поки що така практика не застосовувалася або застосовувалася невдало щодо IT-сектору, але ризик завжди існує, і він завжди враховується під час дисконтування ціни покупки іноземними інвесторами.
Другий недооцінений, як на мене, нашими потенційними покупцями ризик – ризик постійного представництва. Отже, за схемою, за якої нерезидентна компанія замовляє послуги у місцевих підрядників без організації представництва або без організації юридичної особи, несе у собі ризик визнання такої діяльності, що не відповідає законодавству через визнання присутності як постійного представництва. Тобто, наприклад, якщо іноземна компанія прямо платить ФОП, безпосередньо знімає офіс, у ньому працюють співробітники, то податкова в принципі має право прийти за цією адресою, заарештувати майно та виписати штраф іноземній компанії на тій підставі, що вона провадить діяльність в Україні без відповідної реєстрації та без відповідних сплат податків.
Отже, членство в Diia City дає змогу мінімізувати ці два ризики з погляду податків. Слід також врахувати, що з огляду на загальні терміни позовної давності три роки, навіть якщо IT компанії вступлять до Diia City сьогодні, ризики перекваліфікації трудових відносин або ризик постійного представництва фактично не мінімізуються на попередній діяльності компанії до трьох років. Але варто брати до уваги, що Diia City де-факто є індикатором правильності функціонування IT-сектора, індикатором дружби з державою, якщо так можна сказати, і, відповідно, ми підозрюємо, що навіть якщо такі ризики існували історично, вони не матеріалізуються і будуть вважатися досить віддаленими.
Третій важливий елемент – це, звісно, можливість використання більш зрозумілих для іноземного інвестора механізмів, які передбачає режим Diia City, – це захист інтелектуальної власності, використання англійського права та низки концепцій про неконкуренцію тощо. Це зробить українську IT-компанію як об’єкт придбання більш зрозумілою та захищеною з погляду іноземного інвестора.
Якщо підсумувати, то режим Diia City має позитивно вплинути на ринок M&A серед IT-компаній, тому що членство в Diia City є певним показником прозорості діяльності компанії, показником підтримки державних ініціатив в IT-сфері та, умовно кажучи, певним стандартом, дотримуючись якого, IT-компанії стають стабільнішими, менш ризиковими з погляду податків і застосовують загальновідомі стандарти в IT-промисловості.
