США відмовилися від купівлі нафти та газу у Росії, а Євросоюз поки що ні. Одні кажуть – не хоче, інші – не може. Доля часткового або повного нафтового ембарго може прояснитися вже цього тижня. А ось із газом ситуація складніша.
Америці набагато простіше прожити без російських енергоносіїв ніж Європі, оскільки вона є найбільшим у світі виробником нафти і газу, а російський імпорт до заборони покривав не більше 8% споживання. Європа ж ще з радянських часів міцно повязана путами нафто- та газопроводів із сусідньою Росією і купує там близько 40% всього газу та до 30% нафти та нафтопродуктів.
Лише за два місяці війни ЄС заплатив Росії понад 40 млрд євро за нафту та газ. Ці гроші значно помякшили удар західних санкцій на сировинну економіку Росії. Нафтогазовий сектор приносить їй до половини доходів бюджету та більше половини експорту, а 70% газу та 60% нафти та нафтопродуктів вона продає якраз до Європи.
Тому європейське ембарго буде найрадикальнішим заходом економічного примусу Володимира Путіна до миру з тих заходів, що «залишилися в резерві» у Заходу. Чи буде вона задіяна, залежить від ходу війни в Україні та від готовності ЄС піти на серйозні витрати, що загрожують економічною кризою та соціальними потрясіннями.
Євросоюз уже зобовязався відмовитись до осені від російського вугілля, а до кінця року хоче скоротити імпорт російського газу на дві третини. Та й загалом Єврокомісія ще минулого року накидала план майбутнього без «Газпрому», щоправда, тоді їх більше турбувало глобальне потепління, а не танковий кидок Кремля до східних кордонів ЄС.
Але навіть тепер, коли кліматичні загрози посилилися військовими, заклики негайно відмовитися від нафти та газу з Росії не знаходять відгуку в деяких із 27 країн ЄС. А для санкцій потрібна одностайність.
Черговий, шостий, санкційний пакет ЄС почне обговорювати вже цього тижня. У ньому навряд чи будуть обмеження на імпорт газу, але цілком можливе нафтове ембарго. Однак, як і у випадку з вугіллям, воно не буде тотальним та миттєвим. Поки що розглядається поступове зниження закупівель та цілий набір можливих інструментів досягнення цієї мети: від прямої заборони до додаткового мита чи санкцій проти танкерного флоту.
Мета — позбавити Росію грошей на війну, але уникнути різкого стрибка цін на нафту, оскільки він нашкодить самому Заходу і загрожує потрясіннями небагатим країнам, тоді як Росії дозволять заробляти ті ж гроші але в менших обсягах, що відповідно позбавить всі ці обмеження сенсу.
«Ми заборонили весь російський імпорт, але на відміну від Європи ми купували дуже мало, — сказала глава американського мінфіну Джаннет Йеллен. — Варто дуже обережно підходити до питання тотального європейського ембарго, скажімо, на нафту. Воно призведе до зростання цін і зашкодить Європі та іншим регіонам. І, контрінтуїтивно, можливо майже не позначиться на Росії, бо експорт хоч і скоротиться, але ж ціна зросте».
У кого ЄС купує газ, нафту та нафтопродукти
Чи проживе Європа без російської нафти?
До вторгнення Росія постачала на світові ринки майже 8 млн барелів нафти та нафтопродуктів на день, але через санкції та самообмеження з боку покупців світовий ринок втратив близько 2 млн барелів російського нафтового експорту, за оцінками S&P Global.
В результаті ціни на нафту зросли і перевищили 100 доларів за барель і збільшилися б ще, але Захід втрутився з інтервенцією зі стратегічних запасів, найбільшою за півстоліття з моменту арабського нафтового ембарго початку 1970-х.
Але воно не допоможе, якщо Європа повністю відмовиться від російської нафти, Росія не знайде інших покупців на ті ж обсяги, а інші виробники не збільшать видобуток. У цьому крайньому випадку Goldman Sachs чекає зростання цін до 170 доларів за барель, а Deutsche Bank — до 140 доларів.
Проте насправді удар, швидше за все, буде помякшений поступовим характером обмежень та ребалансуванням попиту та пропозиції, вважають економісти.
«У той час як повністю відмовитися від російського газу буде складно і дорого, ЄС впорається з тотальною забороною імпорту вугілля та нафти з Росії, — вважають фахівці дослідницького центру Bruegel. — Нафтове ембарго спричинить зростання цін, але на світовому ринку знайдеться достатньо нафти за прийнятною для Європи ціною.
Загальне нафтогазове ембарго коштуватиме ЄС 0,2-0,3% економіки, або приблизно 100 євро на одного дорослого європейця, підрахував центр Conseil dAnalyse Economique при французькому уряді. А нафтове – ще менше.
Окремим країнам доведеться важко, і їх втрати потенційно досягнуть 5% ВВП, якщо ЄС не підтримає їх грошима або не зробить для них виняток із санкцій. Від постачання російської нафти майже повністю залежать Словаччина, Литва, Фінляндія, більш ніж наполовину — Угорщина та Польща. Від постачання нафтопродуктів — Фінляндія, Польща та Литва.
Німеччина, яка є не лише провідною економікою ЄС, а й найбільшим покупцем російської нафти, покриває третину потреб за рахунок імпорту із Росії. Влада країни обіцяє практично повністю відмовитися від неї до кінця року, але вони проти повної заборони зараз.
Нафто- та газопроводи з Росії (станом на квітень 2022)
За оцінкою Bruegel, за європейського нафтового ембарго розвиненим країнам у гіршому випадку доведеться замістити близько 5 млн барелів російської сировини та нафтопродуктів на день при поточному щоденному споживанні на рівні 45 млн барелів.
Чи це можливо?
Цілком. У стратегічних запасах у членів клубу багатих країн ОЕСР зараз 1,5 мільярда барелів. Ще близько 3 млрд барелів – у приватних сховищах. Є шанс і на збільшення видобутку: існуючі вільні потужності дозволяють Саудівській Аравії наростити виробництво на 1-2 млн барелів на день, більше 1 млн можуть додати ОАЕ та Ірак, а якщо знімуть санкції з Ірану, це ще 1 млн барелів.
Приблизно 2,7 млн барелів можна замістити за рахунок економії вже протягом найближчих чотирьох місяців, упевнено Міжнародне енергетичне агентство (IEA). Воно склало для розвинених країн, які його заснували, план скорочення попиту з 10 пунктів. Крім того, IEA запропонувало обмежити швидкість на дорогах, заохочувати використання громадського транспорту та роботу з дому.
Чи проживе Європа без російського газу?
«На відміну від нафти, де ринок — глобальний, газові ринки — локальні і швидко замістити там поставки навряд чи можливо. Повне ембарго на імпорт газу з Росії нереально у короткостроковій перспективі, особливо з урахуванням високої залежності деяких країн», — написала у відкритому листі Група впливових економістів.
Нафту в основному возять танкерами і частково качають трубою, тоді як газ в основному поставляється газопроводами. Технологія, яка дозволяє перевозити в танкерах зріджений газ зявилася лише недавно і ринок ще невеликий: щоб замістити весь трубопровідний російський газ у Європі зрідженим, потрібно перерозподілити майже третину річного обсягу світових поставок.
Ситуацію ускладнює те, що стратегічного газового запасу (за прикладом нафтового) у країн немає, як і немає вільних потужностей для збільшення видобутку у світі.
З середини 90-х залежність ЄС від імпорту газу зросла з 50% до майже 90%. Майже весь приріст припав на Росію. Ось як раділи європейські лідери, відкриваючи першу нитку «Північного потоку» у листопаді 2011 року
ЄС купив у Росії торік 155 млрд кубометрів газу та розраховує замістити ці обсяги на дві третини вже цього року.
Оптимістичний план Єврокомісії передбачає, що більше половини цього скорочення припаде на альтернативи — неросійський газ (40%) та відновлювану енергетику (13%), решта — за рахунок скорочення споживання (мінус 10%, якщо вся Європа погодиться прикрутити опалення лише на 1°C ). У IEA схожі пропозиції та план із 10 пунктів.
Проте плани поки що розбиваються через сувору реальність.
Після вторгнення Росії в Україну Європа не скоротила, а збільшила закупівлю російського газу. З одного боку, Росія перестала обмежувати постачання, як перед війною, а з іншого, ЄС намагається заповнити спустошені сховища хоча б на 80% до листопада, хоч ще недавно Союз розраховував закачати 90% до жовтня.
Інші постачальники трубопровідного газу до ЄС не зможуть швидко наростити його постачання. Єврокомісія сподівається, що Норвегія, Азербайджан, Лівія та Алжир замістять не більше 10 млрд. кубометрів, або трохи більше 6% російських поставок.
Власний видобуток ЄС наростити не може, а альтернативна газу — чиста енергетика потребує грошей та часу. На будівництво середньої ферми вітряків йде не менше трьох років, на зведення атомної станції – десятиліття та мільярди євро.
Імпорт природного газу до ЄС
Тому різка відмова від російського газу лякає великі промислові країни, насамперед Німеччину. Економісти німецького уряду оцінили втрати від повного нафтогазового ембарго у 3% економіки, а Центробанк виступив ще з гіршим прогнозом і оцінив збитки лише від газового ембарго у 5% ВВП, або 180 млрд євро.
Які варіанти ембарго є можливими?
Євросоюз розглядає насамперед нафтові обмеження, а не газові, але підсумковий механізм «розумних санкцій» може виявитися універсальним і пізніше поширитися на газ.
Серед варіантів – запровадження обмежень поступово і не на все одразу. Наприклад, на постачання сировини нафтопроводом «Дружба», від якої залежать нафтопереробні заводи в центрі Європи, обмеження, швидше за все, будуть введені пізніше, ніж на імпорт морем. Як і на деякі види нафтопродуктів, насамперед дизпалива, оскільки ЄС покриває половину своїх потреб у ньому з допомогою російських поставок.
Але є й інша думка: відмовитися різко, але ненадовго, щоб не дати Кремлю часу пристосуватися, змусити консервувати свердловини і тим самим завдати максимальної шкоди нафтовидобутку в Росії.
Альтернативою повному чи частковому ембарго економісти називають імпортне мито на російські енергоносії. Conseil dAnalyse Economique радить встановити її на рівні 40% і вважає, що в цьому випадку імпорт скоротиться на 80%, а збитки країн, найбільш залежних від нього, будуть у три-чотири рази нижчими, ніж за тотального ембарго.
«Мита краще квот, тому що рентний дохід, нехай і мінімальний, відійде ЄС. У той час як при квотах підвищення цін, нехай і на мінімальний обсяг імпорту, що залишився, дозволить Росії залишити ренту собі. Ще один варіант — обмеження цін, проте тут рента відійде оптовим продавцям. Тому найкращий варіант — мито», — саме до такого висновку приходять автори дослідження.
Він привабливий ще й тим, що мита можна збирати на окремому рахунку і навіть пообіцяти їх потім повернути Росії — за вирахуванням витрат на відновлення України.
Два інші варіанти обмежень нафтового імпорту в ЄС із Росії передбачають фінансові санкції.
Перший – проти банків. Оскільки зараз Росія отримує платежі за нафту і газ через Газпромбанк, що не потрапив під санкції, він фактично виконує роль Центробанку, зазначає експерт провідної світової асоціації фінансової галузі Institute of International Finance (IIF) Робін Брукс.
«Поки Росії дають експортувати енергоресурси, вона матиме профіцит поточного рахунку, а значить, вона нарощуватиме валютні запаси. У якому банку це відбуватиметься, чесно кажучи, не має особливого значення. Усі вони підконтрольні Путіну, і йому все одно, чи це Центробанк, чи Газпромбанк. Просто рахунок змінюється, а валюта продовжує надходити — і на поточні витрати, і на війну в Україні», — пише він.
Отже, альтернативою заборони імпорту нафти можуть бути санкції проти всіх російських банків, на які можуть надходити платежі.
Другий варіант — заборонити страхувати танкери з російською нафтою. Власний флот Росії невеликий, і значні обсяги вона перевозить європейськими танкерами, насамперед грецькими.
Як постраждає Росія?
Нафтогазовий експорт дозволяє Росії стабілізувати економіку за умов санкцій. Нехай половина валютних резервів заморожена, Кремль отримує щодня близько 1 млрд доларів нової валюти від продажу енергоресурсів, в основному від Заходу.
За оцінками Bloomberg Economics, доходи Росії цього року зростуть на третину і можуть сягнути 320 млрд доларів. В результаті профіцит поточного рахунку подвоїться навіть у порівнянні з торішнім рекордом 120 млрд доларів, насамперед завдяки рекордним цінам на газ, прогнозує IIF.
Такий потужний приток валюти дозволить Центробанку послабити контроль за рухом капіталу, а уряду допоможе фінансувати поточні витрати в умовах падіння економіки та ненафтогазових доходів бюджету.
Іншими словами, без європейського нафтогазового ембарго західні санкції не дадуть бажаного результату.
Чи зможе Росія перенаправити нафтогазовий експорт на інші ринки, насамперед у Китай?
Газ — ні, оскільки ресурсна база газопроводів веде до Європи, родовища Західного Сибіру не повязані з Китаєм. Для цього задумано газопровід «Сила Сибіру-2», але будувати його довго і дорого. А існуючий трубопровід у Китай починається за 2000 км від Ямалу і підключений до східносибірських родовищ.
Нафту довести простіше, оскільки вона переважно поставляється морем, проте для цього потрібні танкери. Причому не лише нові, щоб перенаправити в Азію нинішні європейські поставки нафтопроводом «Дружба».
Навіть такий розворот існуючого морського експорту замість ЄС в Азію малореальний, оскільки на азіатський ринок шлях у 10 разів довший, ніж на найближчі середземноморські та північноєвропейські ринки. Для вивезення такого обсягу на такі відстані потрібно безперервно ганяти туди-сюди дві сотні великотоннажних танкерів, або чверть світового флоту таких судів, причому половину часу — порожніми.
«Сумнівно, що Росія зможе зафрахтувати такий обсяг за економічно доцільною ціною», — вважає Крейг Кеннеді із Центру Девіса Гарвардського університету. Росія вже зіткнулася з падінням попиту та цін на свої енергоресурси, оскільки санкції відлякують покупців. Знижка на нафту російського сорту Urals перевищує рекордні 30 доларів за барель у порівнянні з еталонним сортом Brent, тоді як до війни дисконт становив два-три долари.
Після падінням попиту Росія змушена скорочувати видобуток. За оцінками IEA, вже найближчими місяцями навіть без європейського ембарго вона може позбутися до чверті видобутку та понад третини експорту нафти та нафтопродуктів.
А ембарго призведе до ще серйозніших наслідків для російської економіки, якій і так пророкують 10-відсотковий спад цього року. За різними оцінками економістів, воно посилить удар у півтора-два рази і занурить Росію у глибоку кризу за всі 22 роки правління Путіна.
