Чи варто очікувати на зростання попиту на будівельні матеріали? Якої продукції буде вдосталь, а яка – в дефіциті? З якими викликами стикаються виробники та постачальники, які компанії переживуть складний період? І як держава могла б допомогти цьому сектору? Такі питання підіймалися в межах онлайн-дискусії «Виробництво та постачання будівельних матеріалів: час будувати!», яку провело видання Commercial Property 24 травня. Участь у заході взяли Віталій Верещагін, генеральний директор ДП «Капарол Україна» (виробник лакофарбових матеріалів і систем теплоізоляції); Людмила Кріпка, виконавчий директор Асоціації виробників цементу «Укрцемент»; Андрій Озейчук, директор компанії Rauta (інженерно-будівельна компанія); Костянтин Салій, президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів; Олексій Сверчков, комерційний директор ДП «Шюко Україна» (розробник і постачальник рішень для виготовлення вікон, дверей, фасадів, розсувних конструкцій, систем безпеки та сонцезахисту); Павло Чегак, генеральний директор компанії «ПАРИТЕТ» (виробник світлопрозорих конструкцій і архітектурного скла).
Відновлення будівництва в Україні: чи вистачить матеріалів?
Будівельна галузь поступово відновлює роботу. Попри ризики та складнощі, оживає все більше будівельних майданчиків. Наприклад, якщо у квітні роботи велись на 160 житлових комплексах, то на початок травня їх було майже 430 по всій Україні. Й ця цифра зростає. А коли почнеться програма будівництва житла для вимушено переміщених осіб, то обсяги ще збільшаться. Нещодавно в Офісі Президента заявили, що держава побудує по 2000 квартир у 16 регіонах. Не кажучи вже про чималі обсяги іншої нерухомості, яка потребує відновлення.
Здавалося б, перспективи для виробників і постачальників будівельних матеріалів хороші. Але чи не перебільшене це твердження? Насправді, попри такі тренди, настрої компаній менш позитивні. Тут, як кажуть виробники, треба враховувати, що насправді забудовники передусім завершують ті об’єкти, де великий ступінь готовності – часто це від 80-90%. Окрім того, вони працюють ще по «старій інерції», яка була до повномасштабної війни – це проплачені аванси, куплені матеріали. Насправді дуже мало девелоперів починають будувати з нуля. До того ж 2000 квартир для одного регіону – це насправді не дуже великі обсяги. Наприклад, як розповів Павло Чегак, в Одесі у 2021 році було здано понад 2500 квартир, водночас попит, який не був задоволений, оцінювався на рівні 15 000. «2000 квартир – це майже 10 великих новобудов, для одного міста, такого як Київ, це ніщо. Я не думаю, що це попит, який не можна буде задовольнити, це не той обсяг, який виб’є нас із колії, – додає Олексій Сверчков. – Ми відчуємо реальний попит, коли відновлюватимуться цілі регіони та міста, такі як Харків чи Маріуполь. Це будуть масштабні проєкти, які формуватимуть попит на фахівців, технічні рішення, будматеріали».
Зважаючи на поточні обсяги будівництва, деяких категорій товарів, наприклад, цементу або цегли, точно вистачить, щоб задовольнити попит. «Та коли почнеться велике будівництво, я думаю, що витримають такі навантаження тільки представники «Укрцементу». Тому що це дуже потужна галузь. Також витримають виробники щебню, асфальто-бетонні заводи», – каже Костянтин Салій. Підтвердила його слова Людмила Кріпка. За її даними, торік підприємства «Укрцементу» випустили 11 мільйонів тонн продукції, а до цього було 9-9,5 мільйона тонн. І навіть у січні-лютому 2022 порівняно з аналогічними місяцями попереднього року також було зростання майже на 50%. У березні поточного року відбувся спад, у квітні випуск цементу зріс у 2,5 рази порівняно з попереднім місяцем. Підприємства Асоціації завантажені не на повну потужність. Та що цікаво: на кінець минулого року навіть за хороших умов вони були завантажені на 80%. «У нас можливостей набагато більше. Підприємства готові до повного старту до стану до 24 лютого. Тобто цементу достатньо, і ми готові виробляти ще більше», – каже Людмила Кріпка.
Водночас, як зазначили учасники дискусії, дуже важко буде з певними категоріями продукції. Серед причин: виробництва зазнали пошкоджень чи зруйновані або перебувають на зайнятих ворогом територіях, проблеми із сировиною тощо.
Очікується, що найбільшим буде дефіцит віконного скла. Все тому, що раніше його завозили з білорусі та росії – за оцінками Павла Чегака, йдеться про 700 000 – 1 000 000 кв. м скла на рік. Притім що Україна експортує сировину для його виробництва. Як каже Павло Чегак, поки скло є, але якщо почнеться велике будівництво, то його вистачить на дуже короткий термін і ринок стикнеться зі значним дефіцитом.
Андрій Озейчук додає, що низка інших матеріалів також будуть затребувані й, відповідно, ринок відчує їх нестачу. Це, зокрема, покрівельні матеріали. До війни близько 30% покрівлі в Україні – металочерепиця, профнастил – виготовлялось із китайської сталі. Логістика з цієї країни нині тимчасово припинена. «Це значить, що коли почнеться масове відновлення приватних будівель, попит на ці матеріали зросте», – прогнозує Андрій Озейчук.
Окрім того, на дефіцит впливатиме й те, що деякі виробництва були пошкоджені через воєнні дії та певний час не працювали чи й досі виключені з процесу. Тож до відновлення їхньої роботи (якщо це буде можливо) певні позиції доведеться закуповувати дорожче з-за кордону. «Ми зараз бачимо, що відбувається в Маріуполі. Заводи, які там були, навряд чи зможуть відновити роботу. На них припадало близько 40% металу в Україні. Тому це той обсяг, який при відновленні будівництва буде затребуваний і який точно буде переорієнтовуватися на виробництва в Запоріжжі чи Кривому Розі або ввозитиметься з Європи чи Туреччини», – коментує Андрій Озейчук.
До всього цього варто додати, що є заводи, які працюють в тому числі й на експорт. Тому частина будівельної продукції в будь-якому разі буде недоступна для українського споживача. Як пояснює Костянтин Салій, зазвичай це тривалі контракти, які виробники намагатимуться виконувати. Адже це і зобов’язання, і реальні замовники, і валютні надходження.
Відновлення будівель і завершення об’єктів – основний попит
«На початку березня ми й не думали про якісь продажі», – згадує Віталій Верещагін. Та у середині місяця компанія помітила певний попит, передусім на заході країни, який згодом розширився і на центр. «Якщо порівняти березень, квітень і травень, то спостерігається хороша тенденція, тобто є зростання попиту. Але, звісно, його важко порівняти з торішніми показниками», – уточнює Віталій Верещагін.
Нині основний попит на будівельні матеріали формують два напрями. Перший – це відновлення пошкодженої нерухомості. Наприклад, у компанії Rauta вже зараз відчувають зростання запитів від таких об’єктів – це й обстеження, і поставка матеріалів. «До холодів залишилось чотири місяці. Це значить, що до жовтня необхідно закрити теплі контури зруйнованих будівель – виробничих, торговельних, житлових», – каже Андрій Озейчук. За його словами, передусім така тенденція спостерігається на сході України – це Чернігів, Дніпро. Стратегічно він прогнозує зростання попиту після завершення воєнних дій, зокрема із боку приватного сектора. «Люди, які жили у приватних будинках, відновлюватимуть їх своїми силами. Тому такі матеріали, як шифер, цемент, цегла будуть значно затребувані», – каже Андрій Озейчук.
Другий напрям, як було зазначено, – це добудова об’єктів нерухомості, що мали високий ступінь готовності. Наприклад, як каже Олексій Сверчков, нині компанія відчуває активність лише на тих проєктах, де вже приступили до скління і де роботи не можна зупинити. «Є така специфіка у склінні, що треба закривати периметр, і замовники попри воєнні дії все ж намагаються довести цей процес до кінця», – каже він. Щодо активних ринків, то у квітні компанія відчула легкий попит в Одесі, але після масованих ракетних обстрілів міста оптимізм інвесторів почав спадати. У Львові завершуються об’єкти, спостерігається хороша тенденція в Києві – відновлюється скління великих будівель. Водночас в компанії активно ведеться нове проєктування. «Проте все дуже нестабільно, говорити про якісь тенденції дуже складно. Ракетні обстріли впливають на інвестиційні настрої замовників», – каже Олексій Сверчков.
Окрім того, є сегменти, де відчувається певне пожвавлення. Як розповів Андрій Озейчук, спостерігається попит із боку аграрних компаній на заході України, які розширюють потужності для виробництва та зберігання продукції. Також медичний ринок. Він, як зазначає Андрій Озейчук, почувається дещо краще за будь-якого стану економіки. Тому деякі клініки розширюються, добудовуються. «Це, звісно, одиничні проєкти, не масові», – уточнює експерт.
Та попри все, це будівнициво – невелика частка від того ринку, який був раніше. Тому й завантаження компаній-виробників і постачальників ще надто низьке. Наприклад, за даними Rauta, завантаження виробників товарного бетону та металевих конструкцій становить 10-20%.
Приблизно такі ж цифри називають компанії «Шюко Україна» та «Капарол Україна». «У нас це 10-15%, може 20%, залежно від того, як рахувати від минулого року», – каже Віталій Верещагін.
Ціни: далі тільки дорожче
Цінник на будівельні матеріали продовжує зростати. Причини – подальше подорожчання сировини, енергоносіїв, підвищення вартості логістики, а також девальвація й інфляція як на локальному, так і на міжнародних ринках.
Віталій Верещагін прогнозує збільшення частоти перегляду цін на продукцію. Так, якщо раніше вони оновлювалися раз чи двічі на рік, то далі це може відбуватися щомісяця чи навіть раз на два тижні. «Зі щомісячним зростанням у 7-10% підвищення вартості на 50% до кінця року – це нормальна історія», – каже він.
Олексій Сверчков, навпаки, вважає, що підвищення цін відбуватиметься двічі на рік у середньому на 15%, тобто до кінця року можна очікувати на 30% зростання. Це що стосується алюмінієвих профілів і систем. «Цикл скління дуже повільний, він триває майже цілий рік. Тому підвищувати ціни 3-4 рази на рік – це нереально. Жодна компанія не зможе продовжити об’єкт, якщо так часто підвищувати вартість. Тому двічі на рік – такі наші очікування», – пояснює він.
Ще більші цифри називає Павло Чегак. За його прогнозами, через 2-3 місяці цінник може збільшитись від 50 до 70%. «Ціни від постачальників зросли, якщо казати в валюті за перше півріччя, а я кажу і про червень. Адже вже є листи від постачальників про зростання вартості від 10 до 30% у валюті. Є спроби НБУ відпустити курс, щойно це станеться, ми побачимо ще до плюс 30%», – пояснює він.
Тому виробники вже думають, як пом’якшити зростання цін. Це може бути шляхом підвищення операційної ефективності компаній, оптимізації витрат, впровадження енергоефективних рішень. Проте й це не може дати значного ефекту. Як пояснює Павло Чегак, матеріальна складова у собівартості продукції становить 80-85%. Якщо з 15-20%, які залишаються, відкинути енергоресурси, паливо на транспортування матеріалів і готової продукції до клієнта, то те, де можна оптимізувати процес, – це 2-3%. «Тому це не впливає критично на кінцеву ціну», – каже він.
Виклики будівельної галузі
Енергоносії – одиз із викликів, з якими стикаються виробники. Якщо до повномасштабних воєнних дій проблемою було велике зростання цін на них, то нині додалось питання їх доступності. Багато виробників будівельних матеріалів користуються газом чи вугіллям. «Нині вугілля або в зоні бойових дій, або на непідконтрольних територіях. Його постачання може бути тільки морем, але воно також зараз заблоковане. Тому на часі скористатися альтернативними джерелами. І наші підприємства шукали шляхи заміни вугілля альтернативними видами палива», – розповідає Людмила Кріпка. Проте цей процес стримується через неврегульоване законодавство.
Ще одне проблемне питання – логістика та її вартість, яка зростає, зокрема, через подорожчання палива, яке нині, до того ж, ще й у дефіциті. Все це тисне на будь-який бізнес і виробників зокрема. Нині, при поточних обсягах їх завантаження, ця проблема може бути не такою значною, але в майбутньому, при збільшенні обсягів, вона суттєво посилиться.
Також серед основних проблем, які виділяє Людмила Кріпка, це кадри – а саме міграція та мобілізація людей. Хоча нині деякі компанії вимушені скорочувати штат, та в майбутньому без персоналу буде неможливо відновити обсяги виробництва. До того ж є такі фахівці, яких неможливо замінити, або ж це потребує часу та коштів. Окрім цього, питання персоналу пов'язане ще й із безпекою. Особливо це актуально для виробників біля лінії зіткнення. «Дуже багато компаній бояться запрошувати робітників на виробництво, тому що прямо в цех може прилетіти ракета. І може трапитися трагедія. Ніхто не хоче ризикувати чужим життям», – каже Костянтин Салій. Частково питання безпеки може вирішити релокація. Але, як каже Костянтин Салій, ця тема «не витримує критики». Наприклад, далеко не всі підприємства можна перевезти на нове місце, адже вони є «заручниками території» в тому сенсі, що прив’язані до місця сировини, енергетичних потужностей, транспортних шляхів, наприклад, залізничних під’їздів. В цьому питанні легше маленьким виробництвам.
Людмила Кріпка озвучила ще одну проблему – розширення родовищ. «Відбудова країни потребуватиме багато сировини. І ми маємо сировину в Україні. Проте процедура розширення навіть тих родовищ, які в нас є, – дуже забюрократизована та довготривала», – каже вона. З цією проблемою стикаються не лише виробники цементу, а й інших будматеріалів. На її вирішення теж варто звернути увагу в контексті майбутньої відбудови країни та збільшення обсягів виробництва матеріалів.
Триматися з усіх сил
«Поки що галузь працює на ентузіазмі та по інерції виживає. Компанії тримаються з усіх сил», – каже Костянтин Салій. Звісно, трохи краще ситуація у тих підприємств, які розташовані на західній частині України, у яких є споживачі із ЄС. Це насамперед виробники мінеральної вати, цегли. Суттєво потерпають підприємства в інших частинах України: центральній, східній, південній.
Ризик, що якісь компанії підуть з ринку, є. Насамперед він існує на тих територіях, які зараз загарбані. Окрім того, щодня відбуваються обстріли, хтось із виробників вибуває з гри. Наприклад, так було із заводом IZOVAT у Житомирській області: у березні були зруйновані склади та частково пошкоджені його виробничі будівлі. Так вже у квітні він відновив роботу. У середині травня від авіаудару постраждало підприємство «Knauf Україна» в Донецькій області.
«Тож лише після завершення війни ми зможемо відчути, наскільки змінився ринок. Лише після завершення бойових дій можна буде казати, хто виживе, а хто – ні», – каже Костянтин Салій. Він уточнює, що дочірні підприємства міжнародних корпорацій можуть отримати від материнських компаній додаткові інвестиції, а тому вони виживуть. А от невеликі заводи можуть суттєво постраждати. Тож щоб відновитися та наростити потужності, гравцям ринку потрібна допомога від держави.
Держава не має бути осторонь
Учасники дискусії виділили декілька моментів, як держава може підтримати виробників і постачальників будматеріалів.
Перше, що вони назвали, – це доступність кредитних ресурсів і зниження податкового навантаження. «Я вважаю, що держава не має морального права здирати податок на додану вартість, якщо вона сама закуповує матеріали для відбудови військових частин, інфраструктурних об’єктів», – каже Костянтин Салій.
Також підтримати галузь може стимулювання попиту. З одного боку, держава може виступати замовником будматеріалів для відновлення пошкодженої чи зруйнованої інфраструктури, що вже частково спостерігається. Збільшення обсягів таких робіт буде драйвером для відновлення українських виробників.
Окрім того, як зазначив Андрій Озейчук, держава могла б швидше продумати механізм компенсації втрат, яких зазнали українці під час воєнних дій. Один із них, як приклад, – це виділення сертифікатів, які можна було б використати для купівлі будівельних матеріалів чи нерухомості. Це значно стимулювало б попит на ринку. Павло Чегак підтримує цю думку. Наприклад, у травні його компанія здійснила близько 300 розрахунків відновлення пошкодженого майна в Київській області. Проте 98% власників нічого не замовляють далі, чекаючи на компенсацію від держави.
Олексій Сверчков звернув увагу на важливість спрощення митних процедур. Нині наземним транспортом доставляється майже вся продукція в Україну, через це виникають черги на кордоні. За його словами, створення довірених підприємств, які могли б проходити кордон без зайвих процедур, значно покращило б ситуацію. Водночас Людмила Кріпка додала, що це питання уже було на шляху вирішення. Зокрема, готувався меморандум між Міністерством економіки та митницею із прописаними критеріями, згідно з якими митниця пропускала б певну продукцію. «Це лише на період воєнного стану та три місяці після», – уточнила вона.
Віталій Верещагін вважає, що місцева влада також може грати величезну роль. Нині мери міст чи голови ОТГ можуть не чекати на програму з відбудови, а бути більш проактивними, шукати можливості та самостійно залучати фонди, інвесторів, донорів для перебудови економіки своїх регіонів і розвитку територій. Що відповідним чином позначиться й на галузі виробництва будматеріалів.
Окрім того, підтримати бізнес може сприяння співпраці українських компаній із іноземним фондами та закордонними ринками, гармонізація нормативної бази та спрощення процедури сертифікації продукції. «Нам є що запропонувати європейському ринку. Держава може спростити нам шляхи як для ввезення західних товарів критичного імпорту, так і для вивезення нашої продукції», – каже Костянтин Салій.
