У 2014 році уряд Індії ініціював програму індустріальних інвестицій "Make in India". Локалізацію виробництва там визначили умовою підписання будь-яких контрактів із держфінансуванням. Через рік країна з обсягом прямих іноземних інвестицій у $60,1 млрд випередила США та Китай. А до кінця 2017-го – піднялася на 42 позиції в Індексі ведення бізнесу та на 32 – в Індексі глобальної конкурентоспроможності. Головний результат – Індію тепер розглядають у світі глобальним центром індустрій.
Досвід "Make in India" є повчальним для України, яка після завершення війни виявиться великим інвестиційним хабом. Його домінантою у наступні 10-15 років стане найбільший у світі будівельний ринок. Він може стати для України як економічним драйвером, так і біржовим майданчиком для освоєння бюджетів на імпортні персонал та будматеріали.
В інтересах України – сформувати правила входження на цей ринок за принципом "Make in Ukraine". Визначивши локалізацію пріоритетом і запропонувавши суб'єктам чіткі інвестиційні формати. Але до того потрібно відповісти на низку повоєнних викликів.
Головні – подолання дефіциту будівельних матеріалів та логістики. Без цього "біржовий" крен стане домінуючим. І тоді, замість індустріальних інвестицій, отримаємо колектор, що вимиватиме з країни донорське фінансування.
Найважливіший пріоритет – якнайшвидше відновлення існуючих та створення критично необхідних виробництв будматеріалів. Такі цільові інвестиції потрібно вкласти до старту масштабного будівництва. Уряд повинен сформулювати запит на поновлення ключових індустрій та запропонувати план дій. А також – розрахунки номенклатури та обсягів продукції, які можна виробляти в Україні, та – критичного імпорту.
Навіть до війни частка імпорту у виробництві будматеріалів була критичною. 2021-го моя команда проектувала новий мікрорайон у Краматорську. За нашими розрахунками, імпортна складова цієї забудови комфорт-класу сягала 30%. А якщо рахувати імпортні компоненти у формально українській продукції, то ще вище. Сьогодні, припускаю, цей показник становив би 80%. Причини – втрата потужностей і зниження обсягів виробництва через втрачені сировинні ринки, спад будівництва та подорожчання енергоресурсів.
Найбільш критична ситуація на ринку металопродукції. До війни більшу його частину формували "Азовсталь" та ММК Ілліча. Знаю, що їхні акціонери переносять виробництва на інші майданчики. Втім, там буде складно забезпечити маріупольські обсяги та номенклатуру. Близько 30% металочерепиці та профнастилу в Україні до війни виготовляли з китайської сталі. Ці обсяги пішли разом із постачальниками з Піднебесної.
Критична ситуація на ринку скла, що на 90% формувався за рахунок імпорту з Росії та Білорусі. Ринок сухих будівельних сумішей за розрахунками Агентства індустріального маркетингу втратив 60% річного обсягу. Частину заводів зруйновано, багато – на окупованих або деокупованих територіях. Виробництво гіпсових сумішей впало на 75% після знищення у Соледарі флагмана – заводу "Knauf". Втрачено значну частину виробників теплоізоляційних матеріалів, пінополістиролу та газобетону.
За експертними оцінками, падіння виробництва на діючих потужностях сягає 75%. Це – убивчі показники в умовах очікуваного зростання обсягів будівництва у сотні разів. При тому, що на ринку критично не вистачає багатьох товарних позицій, наприклад, листового скла, штукатурки та арматури. Попит на них перевищує довоєнний рівень.
Найлегшим способом вирішити проблему може здаватися розширення урядових програм пільгового імпорту. Однак у перспективі цей шлях заведе в глухий кут. По-перше, на світовому ринку – дефіцит та подорожчання багатьох позицій. В Україні вони будуть неконкурентними. По-друге, тотальне вимивання "імпортної" валюти критично послабить країну. І по-третє, наша транскордонна логістика не розрахована на різке збільшення імпорту. Ситуація зміниться лише після відновлення морського сполучення.
Найбільш виважене рішення – знижувати імпортну складову в собівартості будівництва за рахунок відновлення старих та локалізації нових виробництв. Визначивши зацікавленим гравцям чіткий формат заходу на перспективний ринок. При цьому імпорт у будь-якому випадку залишиться на досить високому рівні за рахунок витрат на енергоносії, обладнання, паливо, техніку та низку товарних позицій.
Плануючи стратегію локалізації, важливо враховувати чинники війни. Сучасний будівельний ринок помітно відрізняється від довоєнного, орієнтованого на житлове будівництво у великих містах. Найближчими роками, гадаю, акцент зміститься на зведення адміністративних будівель та промислових об'єктів. Потреби нового ринку легко визначити, оцінивши пошкодження столичного Палацу України. Там потрібні скло, теплоізоляційні матеріали, метало-пластикові конструкції, штукатурка.
Отже, як і раніше, актуальними є інвестиції в виробництво листового скла, цегли, металу, мінеральної вати, покрівлі... Складність деяких інвестпроектів полягає у високих цінах на газ і в втраченій сировинній базі. Там доведеться чекати на деокупацію або створювати довші ланки постачальників.
Найважливіший аспект – визначити стратегію будівництва перших кількох років. Маркером ринку стане новий тип конкуренції – наявності у підрядника будівельних матеріалів. До запуску супутніх виробництв їх бракуватиме для активізації усіх сегментів ринку. Відтак, доведеться обирати найперспективніші.
Вважаю, що на якийсь час доцільно вибірково визначати програми житлового будівництва. На створення метра нового житла потрібно стільки матеріалів, як і на відновлення п'яти метрів пошкодженого. Отже, проблему громадян, у яких війна забрала житло, державі варто вирішувати не лише за рахунок будівництва нових будинків, а й відновлюючи зруйновані, завершуючи недобудови та купуючи на ринку готові квартири.
За різними оцінками, в Україні внаслідок воєнних дій пошкоджено від 20 до 45 млн кв. м житла. Максимум це – 4,5% житлофонду. Приблизно стільки збудували у країні за п'ять років. За стабільного фінансування і забезпечення лімітів будматеріалів ці обсяги можна забезпечити за два-три роки.
В умовах нестачі будматеріалів та ставки на зростання економічної активності є сенс вкладати основні ресурси у відновлення промислових об'єктів та швидкі бізнес-проекти. Так мультиплікуємо залучене фінансування, раціонально використовуємо наявні будматеріали, створимо робочі місця та в найближчому майбутньому зможемо розраховувати на додану вартість. Ці дивіденди стали би ідеальними результатами втілення принципу "Make in Ukraine".
"Make in Ukraine". чому важливо інвестувати індустрії, а не "біржу"
5 хв читати
"Make in Ukraine". чому важливо інвестувати індустрії, а не "біржу"
Едуард Мкртчан, офіцер взводу тактичної підтримки батальйону ТОР УПП у Києві, інвестиційний експерт
У 2014-му уряд Індії ініціював програму індустріальних інвестицій "Make in India". Локалізацію виробництва там визначили умовою підписання будь-яких контрактів із держфінансуванням. Через рік країна з обсягом прямих іноземних інвестицій у $60,1 млрд випередила США та Китай. А до кінця 2017-го – піднялася на 42 позиції в Індексі ведення бізнесу та на 32 – в Індексі глобальної конкурентоспроможності. Головний результат – Індію тепер розглядають у світі глобальним центром індустрій.
Досвід "Make in India" є повчальним для України, яка після завершення війни виявиться великим інвестиційним хабом. Його домінантою у наступні 10-15 років стане найбільший у світі будівельний ринок. Він може стати для України як економічним драйвером, так і біржовим майданчиком для освоєння бюджетів на імпортні персонал та будматеріали.
В інтересах України – сформувати правила входження на цей ринок за принципом "Make in Ukraine". Визначивши локалізацію пріоритетом і запропонувавши суб'єктам чіткі інвестиційні формати. Але до того потрібно відповісти на низку повоєнних викликів.
Головні – подолання дефіциту будівельних матеріалів та логістики. Без цього "біржовий" крен стане домінуючим. І тоді, замість індустріальних інвестицій, отримаємо колектор, що вимиватиме з країни донорське фінансування.
Найважливіший пріоритет – якнайшвидше відновлення існуючих та створення критично необхідних виробництв будматеріалів. Такі цільові інвестиції потрібно вкласти до старту масштабного будівництва. Уряд повинен сформулювати запит на поновлення ключових індустрій та запропонувати план дій. А також – розрахунки номенклатури та обсягів продукції, які можна виробляти в Україні, та – критичного імпорту.
Навіть до війни частка імпорту у виробництві будматеріалів була критичною. 2021-го моя команда проектувала новий мікрорайон у Краматорську. За нашими розрахунками, імпортна складова цієї забудови комфорт-класу сягала 30%. А якщо рахувати імпортні компоненти у формально українській продукції, то ще вище. Сьогодні, припускаю, цей показник становив би 80%. Причини – втрата потужностей і зниження обсягів виробництва через втрачені сировинні ринки, спад будівництва та подорожчання енергоресурсів.
Найбільш критична ситуація на ринку металопродукції. До війни більшу його частину формували "Азовсталь" та ММК Ілліча. Знаю, що їхні акціонери переносять виробництва на інші майданчики. Втім, там буде складно забезпечити маріупольські обсяги та номенклатуру. Близько 30% металочерепиці та профнастилу в Україні до війни виготовляли з китайської сталі. Ці обсяги пішли разом із постачальниками з Піднебесної.
Критична ситуація на ринку скла, що на 90% формувався за рахунок імпорту з Росії та Білорусі. Ринок сухих будівельних сумішей за розрахунками Агентства індустріального маркетингу втратив 60% річного обсягу. Частину заводів зруйновано, багато – на окупованих або деокупованих територіях. Виробництво гіпсових сумішей впало на 75% після знищення у Соледарі флагмана – заводу "Knauf". Втрачено значну частину виробників теплоізоляційних матеріалів, пінополістиролу та газобетону.
За експертними оцінками, падіння виробництва на діючих потужностях сягає 75%. Це – убивчі показники в умовах очікуваного зростання обсягів будівництва у сотні разів. При тому, що на ринку критично не вистачає багатьох товарних позицій, наприклад, листового скла, штукатурки та арматури. Попит на них перевищує довоєнний рівень.
Найлегшим способом вирішити проблему може здаватися розширення урядових програм пільгового імпорту. Однак у перспективі цей шлях заведе в глухий кут. По-перше, на світовому ринку – дефіцит та подорожчання багатьох позицій. В Україні вони будуть неконкурентними. По-друге, тотальне вимивання "імпортної" валюти критично послабить країну. І по-третє, наша транскордонна логістика не розрахована на різке збільшення імпорту. Ситуація зміниться лише після відновлення морського сполучення.
Найбільш виважене рішення – знижувати імпортну складову в собівартості будівництва за рахунок відновлення старих та локалізації нових виробництв. Визначивши зацікавленим гравцям чіткий формат заходу на перспективний ринок. При цьому імпорт у будь-якому випадку залишиться на досить високому рівні за рахунок витрат на енергоносії, обладнання, паливо, техніку та низку товарних позицій.
Плануючи стратегію локалізації, важливо враховувати чинники війни. Сучасний будівельний ринок помітно відрізняється від довоєнного, орієнтованого на житлове будівництво у великих містах. Найближчими роками, гадаю, акцент зміститься на зведення адміністративних будівель та промислових об'єктів. Потреби нового ринку легко визначити, оцінивши пошкодження столичного Палацу України. Там потрібні скло, теплоізоляційні матеріали, метало-пластикові конструкції, штукатурка.
Отже, як і раніше, актуальними є інвестиції в виробництво листового скла, цегли, металу, мінеральної вати, покрівлі... Складність деяких інвестпроектів полягає у високих цінах на газ і в втраченій сировинній базі. Там доведеться чекати на деокупацію або створювати довші ланки постачальників.
Найважливіший аспект – визначити стратегію будівництва перших кількох років. Маркером ринку стане новий тип конкуренції – наявності у підрядника будівельних матеріалів. До запуску супутніх виробництв їх бракуватиме для активізації усіх сегментів ринку. Відтак, доведеться обирати найперспективніші.
Вважаю, що на якийсь час доцільно вибірково визначати програми житлового будівництва. На створення метра нового житла потрібно стільки матеріалів, як і на відновлення п'яти метрів пошкодженого. Отже, проблему громадян, у яких війна забрала житло, державі варто вирішувати не лише за рахунок будівництва нових будинків, а й відновлюючи зруйновані, завершуючи недобудови та купуючи на ринку готові квартири.
За різними оцінками, в Україні внаслідок воєнних дій пошкоджено від 20 до 45 млн кв. м житла. Максимум це – 4,5% житлофонду. Приблизно стільки збудували у країні за п'ять років. За стабільного фінансування і забезпечення лімітів будматеріалів ці обсяги можна забезпечити за два-три роки.
В умовах нестачі будматеріалів та ставки на зростання економічної активності є сенс вкладати основні ресурси у відновлення промислових об'єктів та швидкі бізнес-проекти. Так мультиплікуємо залучене фінансування, раціонально використовуємо наявні будматеріали, створимо робочі місця та в найближчому майбутньому зможемо розраховувати на додану вартість. Ці дивіденди стали би ідеальними результатами втілення принципу "Make in Ukraine".
