Рідкісноземельні матеріали – це обмежена категорія корисних копалин. Тому пропоную говорити про «критичну сировину». Україна має критичні матеріали, які можуть викликати інтерес: уран, графіт, титан.
BGV Group має флагманський графітовий проєкт. Ще один – з покладами берилію вважаємо перспективним. Це матеріал, який додається у сплави для обшивки космічних кораблів.
BGV розробляє ці проєкти за міжнародними стандартами. Наприклад, для графітового родовища зробили оцінку (pre feasibility study) із залученням міжнародної інженерно-консалтингової компанії. Розробляємо підстави для проєктування промислового обʼєкту. Це проєкти вартістю сотні мільйонів доларів. Скільки проєктів на подібній стадії готовності? Одиниці.
А якщо ми говоримо про критичну сировину всерйоз, подібний шлях тривалістю пʼять-десять років має пройти кожен перспективний обʼєкт. Це попередня оцінка, розвідка, буріння свердловин, випробування зразків, моделювання технологічної схеми, екологічні й проєктні узгодження, проведення інфраструктури, пошук партнерів і фінансування.
Ще важливо: стадія техніко-економічного обґрунтування може показати, що проєкт комерційно непривабливий. Роки роботи і мільйони доларів інвестицій можуть бути обнулені, якщо виявиться, що кінцева продукція неконкурентноздатна за парою ціна-собівартість. За статистикою цю стадію успішно проходять до 10% проєктів. А в Україні масив перспективних родовищ ніхто так деталізовано не опрацьовував.
Різниця в інвестиціях між видобуванням та збагаченням, з одного боку, і виробництвом кінцевого продукту, з іншого боку, може сягати 10 разів (принаймні у три-чотири рази). Плюс йдеться про різні ринки з відмінною структурою конкуренції. Як в аграрці: зерно і макарони – це різні продукти, різні ринки, різний характер конкуренції, різна логіка бізнесу.
Звісно, варто прагнути, щоб якомога довший ланцюжок виробництва був побудований в Україні або за участі української сторони. Наприклад, якщо у американців вже є переробні підприємства, нам варто ставати їхніми акціонерами.
В Україні проєктне фінансування надають міжнародні фінансові організації: ЄБРР, DFC, IFC, ЄІБ. Є гравці меншого масштабу – наприклад, фонди розвитку європейських країн – Норвегії, Швеції тощо. Але головний інвестор у такі проєкти в Європі – ЄБРР із загальним кредитним портфелем близько €60 млрд, з яких більше половини – у зелену енергетику.
В Україні багато проєктів у сфері зеленої енергетики: техумови видані на гігавати генерації. Але серед них дуже мало здатних пройти перевірку і залучити фінансування міжнародних фінансових організацій.
В Україні бракує не грошей інвесторів, а якісних проєктів. Девелоперські розробки амбітних проєктів у сфері енергетики – сирі навіть для внутрішніх інвесторів. Не вистачає ставлення до свого бізнесу як до платформи з залучення коштів, як до інвестиційного продукту.
