Сергій Будкін, засновник компанії FinPoint, продає компанії в Україні та за її межами з 2003 року, із 2009-го – у партнерстві з провідним фінансовим консультантом Rothschild & co. Відтоді серед численних угод компанії – продаж 2005 року банку «Аваль» австрійській Raiffeisen за $1 млрд — вдвічі вище за початкову вартість, продаж Шосткинського молочного комбінату французькій Lactalis, консультації українського Міністерства фінансів з розміщення євробондів, робота над борговими угодами державної «Укренерго» і ДТЕК Ріната Ахметова.
На фоні розмов про інвестиції в Україну Сергій Будкін вважає, що інвесторів від України може відлякати те, що вони не знайдуть тут справедливості. Якщо нічого не зміниться, потік інвестицій після війни або під час неї буде занадто коротким. Проте шанс є – інвестори придивляються до активів у будівельній та металургійній галузях.
Чому інвестори пішли з України з гірким досвідом у 2000-х
В Україні постійно заявляють про її фантастичну інвестпривабливість та повторення «золотих двохтисячних». Але ви кажете, що інвестори залишилися з негативним досвідом. Чому мантри не підтверджуються дійсністю?
Інвестиційна привабливість – це завжди продаж майбутнього. Інвестиції приходять не тоді, коли у вас все гаразд тут і зараз, а тоді, коли в них є можливість ще багато років отримувати якийсь прибуток. На початку 2000-х років у нас саме це і було.
Після Помаранчевої революції Україна була відносно молодою країною і дуже модною. Головною проблемою того часу було знайти ворога окремої банківської групи на домашньому ринку і сказати: ви знаєте, ваш головний ворог вже в Україні. І можна було їм нічого не розповідати, вони б самі вже прийшли.
Було уявлення, що кількість грошей перетвориться на якість, Україна прийме очевидні закони та стане новою Польщею. Україна не прийняла ніяких законів, всі вирішили, що нам дають гроші тільки за те, що це ми. Фінансова криза 2008 року закінчила приплив коштів.
Але всі «натуральні інвестори» в Україну уже були тут: індустріальні групи, фінансові групи в сусідніх країнах чи торговельних партнерах. І дуже багато з них вже мають поганий досвід в Україні.
Років два тому ми шукали інвестора в будівельну компанію в Україну, я приїжджав в Австрію. Зустрівся з компанією PORR – це одна з двох найбільших австрійських будівельних компаній. Людина сварилася так, що я побачив: ті, хто до нього приходять, отримують якісь такі самі референції на Україну. Це головна причина, чому не буде повторення божевільного інвестування в Україну, як на початку 2000-х і до 2008 року.
Чим це лікується — судовою системою? Чи нашою етикою?
Це не судова система як така, а відсутність можливості знайти справедливість. Це може бути судова система, це може бути освічений диктатор, до якого можна прийти та розказати, що у нас проблеми. Але дайте нам щось, де можна знайти справедливість.
В Україні головна проблема у тому, що справедливості в обмежений період часу знайти неможливо. Невідомо куди йти: до Печерського суду чи до іншого суду. Невідомо, скільки часу це може зайняти. Ти не можеш зрозуміти, до якої інстанції звернутися, щоб вона в якийсь фіксований період часу винесла якийсь вердикт. Він може бути проти тебе, але він буде логічним та фінальним.
Який може бути вихід із ситуації?
Нам краще наслідувати поодинокі та дуже промовисті приклади, коли люди виносили судову систему за межі України на період, доки їй не стали заново довіряти бізнес і суспільство. Сінгапур, коли відокремився від Малайзії, знов ввів британську правову систему як останню інстанцію. За всю історію там були поодинокі кейси, які туди пішли. Але теоретично ця можливість була.
Тільки після того, як побачили, що місцева судова система має велику підтримку, а не 1-2% за соціологічними дослідженнями, британську систему скасували. Тому я не бачу іншого рецепту. Система заплутана, дублює одна одну та інвестиційно неприваблива.
Мені здається, можна виокремити якусь одну конкретну гілку, наприклад, господарські відносини між суб’єктами та державою. Кримінальне, цивільне має лишатися в Україні. Я знаю, що наша юридична система по-іншому створена, але я дивлюся на найбільші судові справи – і вони в Лондоні. Визнаймо, що Коломойський позивається до Пінчука в Лондоні, а не судиться в Україні. Якщо він позивається до України, це лише щось вторинне. І всі вони побояться Лондона.
Тоді чи погоджуєтеся ви з тезою, що в Україну після війни буде модно інвестувати?
Україна була модною, коли це було економічно модним. Всі приходили до України для економічної вигоди. Деякий час після закінчення війни, з точки зору щонайменше Європи, Україна буде етично модною країною.
Багато міністерств фінансів Європи чи пов’язані організації, уряди різних країн відчувають моральне зобов’язання допомогти Україні інвестиціями. Але у нас буде лише 2-3 роки, поки хтось інвестуватиме. Щойно порядок денний буде суперечити етиці – наприклад, вийде низка статей про корупцію в Україні, – воно швидко закінчиться.
Але все одно є компанії, які ви хочете продати або вони шукають інвестора. Питання: чи взагалі у нас є якісь проєкти, які можуть підійти під інвестиції?
Вся будівельна індустрія: на неї дивляться всі – від маленьких польських компаній до концернів. Вони просто розуміють, що навіть коли війна не закінчилася, все одно люди відбудовуються, а держава відбудовує. Активність буде, щойно війна буде показувати якийсь кінець.
Я думаю, за результатами маркетингового 2024 року почнуться проєкти у сільському господарстві, у переробці сільгосппродукції. Всі стикнулися з тим, що потрібно якнайбільше доданої вартості наближати до України. Зерно як вивозили, так і вивозитимуть. А олія займає набагато менше місця. Я чую ці думки від великих міжнародних компаній, які є в Україні. Для них це необхідність. Вони кажуть: ми в Мозамбік інвестуємо, в Анголу, навіть щось дивилися в Сомалі.
Їм тут просто не страшно, зважаючи на їхній досвід.
Їм страшно, але бізнес-цикл потребує цього. Або ти спишеш все в нуль, або ти будеш якось продовжувати. Тому в Україну потрібно усіх запрошувати. Пам’ятаєте мирні ініціативи Саудівської Аравії, коли всіх збирали без росії? Як ви вважаєте, чому це було? Економіка визначає політику.
В Саудівській Аравії є компанія Continental Farmers – один із найбільших власників земельних територій на заході України. Я приблизно розраховував, що вони за кількома позиціями забезпечують 20% всього споживання деяких культур у Саудівській Аравії.
Тому вони купили нашу збанкрутілу «Мрію», вклали в неї кошти, зробити з неї першокласну компанію і вона зараз експортує. Вони будували її для своєї продовольчої безпеки. Зараз вона під загрозою. Чому вони збираються? У них дуже великий власний інтерес у нашій країні.
Якби у нас були такі американські, французькі, англійські, австралійські компанії, то це не ми б зараз просили зброю. Це ходили б найбільші компанії та казали б своїм урядам: дайте зброю, чому ви даєте мало?!
Можна уточнення по географії? Інвесторів із Саудівської Аравії та Польщі ми вже згадали.
Де ми маємо великі будівельні компанії? Це Франція, Італія, Польща, Німеччина, трохи Іспанія та американці. Австрія уже мінус із цього списку.
У США також є великі всесвітні інжинірингові та будівельні компанії, які будують промислові об'єкти. Будівельні матеріали — німці, швейцарці, мексиканці. Всі вони можуть формально називатися німецькою чи швейцарською компанією. Але вони дуже великі та працюють по всьому світу.
Як українському бізнесу стати цікавим для інвестора
З будівельною галуззю зрозуміло, але чи є шанс залучити інвестиції в металургію і чи потрібно це? З початку року обговорюється програма відновлення металургійної галузі, яку ми фактично втратили. Але наша металургійна галузь дісталася нам у спадок від Радянського Союзу.
Інвестори зайти точно можуть, дивляться навіть зараз. Але вони хочуть зробити щось після війни, це можна сказати одразу. З одним із таких ми працюємо нині, і це великий потенційний інвестор.
Якщо інвестори будуватимуть, то лише те, що виробляє так звану «зелену» сталь, яка повністю отримана з використанням енергії з відновлюваних джерел. Зараз інтерес сильно зміщується у бік «зеленої» сталі. Декілька проєктів буде. Але це не будуть сталевари у кашкетах і потоки металу. Другої «Азовсталі» не буде.
Україна є одним із найбільших у Європі виробників руди. У нас також є відносно велика кількість енергії, яка працює із відновлюваних джерел. Я сподіваюся, що під час війни не загубиться гідро-, сонячна енергія.
Наскільки, за вашими відчуттями, український бізнес готовий вибілюватися, щоб стати цікавими для зовнішнього інвестора? Вводити комплаєнс, ESG, прозорість корпоративного управління.
Я вам відповім однією назвою: «Астарта». У «Астарти» є база інвесторів. Це не Іван Іванович Іваненко зі скінченними кишенями. Якщо ти покажеш інвесторам розрахунки інвестицій, розумну дохідність та вміле розв’язування бізнес-проблем, їхні кишені не закінчуються.
Багато наших бізнесів будується на тому, що «ми маємо всі наші інвестиції відбити у перші два роки». Всі бояться, що в мене відберуть бізнес, особливо коли я його відпилив у держави. Тому його потрібно видоїти якнайшвидше і не думати про сталий розвиток.
Тобто справедливість допомагає бізнесу жити довго.
Так. Є багато економічних досліджень, як на довгостроковий темп приросту країни та залучення інвестицій впливає те, можеш ти знайти справедливість чи ні.
Мені розповідають, що неможливо поєднати кодексуальне право, континентальне право з англійським правом. Але в Австралії судова система побудована на кодексуальному праві з залишками того, що в них було, коли вони були частиною Британської імперії. Воно працює, і працює дуже добре.
