Скільки інвестицій насправді може "проковтнути" національна економіка і бізнес в Україні?

Скільки інвестицій насправді може "проковтнути" національна економіка і бізнес в Україні?

Олександр Деркач, екс-співвласник банків «Аваль» та «Престиж», співзасновник «Молочний Альянс» про те, скільки дійсно потребує інвестицій економіка України на макро і мікро рівні.

Коли я читаю коменти щодо економіки, то завжди дивуюсь простоті рецептів, які в них пропонуються. Всі вже достеменно знають що нам просто треба більше грошей. 10, 20, 30 млрд. Бажано в рік. І все буде ОК. І урядовці і «маленькі українці». Рецепти, звичайно, різні. Перші кажуть, ви нам підгоніть гроші, а ми все порішаємо. 10 відсотків росту, трильйон ВВП і тд. Народ каже нє, треба побороти корупцію і інвестор попре сам як дурний зі своїми мільярдами. Бо ми того варті. Не в грошах справа. Повірте. І корупція, річ звичайно дуже непрємна, але вона тут не основна. Я давно займаюсь бізнесом. Причому половину цього «давно» я був банкіром, а половину, підприємцем. Знаю ситуацію з двох боків.

Ніякий бізнес не потребує більше грошей, ніж він може освоїти. «Освоїти», це не вкрасти. Це побудувати нове виробництво, або розширити існуюче, виробити більше продукції і десь їі продати. Ніяка економіка не потребує більше грошей ніж потребують бізнеси, які її формують.

Щоб було наглядніше. Станом на 1 січня 2005 р. кредитний портфель всіх українських банків становив десь 16 млрд. дол. На 1 січня 2009 р. - майже 100 млрд. Плюс 20 млрд. в рік. І ще плюс 1 млрд. в рік видавалось споживчих кредитів на різні радощі життя, типу квартир і машин.

Памʼятаємо чим це закінчилось в 2009 р. Колапсом банківської системи, девальвацією гривні і масовими банкрутствами. Давайте уявимо що війна закінчилась, до нас прилітає Ілон Маск і каже, що хоче побудувати завод в Україні. Його, звичайно, зустрінуть «хлібом-сіллю», селфі зроблять, накриють «поляну» в посадці. Але що ми йому можемо запропонувати і що він у нас буде випускати? Бампери для мільйонів ржавих євроблях, завезених за останні 5-6 років?

Візьмемо АПК. Який вважається пріоритетом. Зерно і так куплять. Інвестицій там не треба особливих, воно рентабельне. Треба розвивати переробку. Так вона у нас і так розвинута. Має великі надлишкові потужності і теж не потребує якихось серйозних інвестицій. І так куди не ткнись.

Сировина, так. Давайте, кажуть європейці. Але за копійки. І поки це не зачіпає інтереси місцевих «фермерів». Не забули ще блокування кордонів поляками? Готова продукція, ні. Кругом своєї вище криші, кожен захищає свій ринок і нас там не чекають. Зайдіть в супермаркет у Празі чи Варшавi. Подивіться скільки там імпортного, скільки місцевого.

Ми таких договорів понапідписували за 15 років , що все вироблене, тільки самі собі продати можемо. Тому я б сьогодні не мільярди рахував ефемерні, а дивився, де перекоси є. В імпорті, в експорті. І як це виправити. Щоб і свій ринок зберегти, і якимось чином вписатись у міжнародний розподіл. Думав би, які пільги дати інвестору, щоб вони забезпечили йому прийнятну ціну. За якою він зможе продати свою продукцію. Чи на внутрішньому, чи на зовнішньому ринку. Бо його не цікавить потенціал виробництва. У нього таких виробництв як гуталіну по всьому світу. Його цікавить потенціал продаж, потенціал нових ринків. І коли він його побачить, він і сам до нас прийде зі своїми мільярдами.

Читайте також