Після енергетичної кризи 2024 року, яка стала наслідком цілеспрямованих атак на критичну інфраструктуру, воднева енергетика перестала бути лише перспективою — вона стала нагальною необхідністю. У цьому контексті наша країна отримує реальний шанс посісти провідну роль у формуванні нового енергетичного ландшафту Європи.
Україна володіє одним із найбільших технічних потенціалів виробництва зеленого водню в Європі. За різними оцінками:
- потенціал відновлюваної енергії складає від 1300 до 2300 TWh/рік — цього вистачить для виробництва до 38 млн тонн водню;
- українська газотранспортна система може транспортувати до 33 млн тонн водню з можливістю експорту через Словаччину до Німеччини;
- вже зараз розробляються проєкти з обсягом виробництва понад 600 тис. тонн на рік, зокрема, пілотні станції у Рені та Закарпатті (по 100 МВт).
Згідно з планами до 2030 року, в Україні мають бути встановлені до 10 ГВт електролізерів, що потребуватиме інвестицій €85–90 млрд, водночас створюючи до 100 000 робочих місць. Потенційний ринок оцінюється до $22 млрд доходу щороку.
Бар'єри для розвитку: чому інвестори вагаються
Попри значний потенціал, воднева економіка в Україні стикається з бар’єрами, які суттєво стримують приплив капіталу та запуск масштабних проектів. Їх варто розглядати не лише з економічної, але й з правової перспективи — як виклики для інституційної реформи та нових моделей державно-приватного партнерства.
По-перше, це висока ціна капіталу (WACC). Ставка зваженої середньої вартості капіталу в Україні у 2024 році сягнула 15–20%, що удвічі перевищує показники країн ЄС. Відповідно, вартість виробництва водню (LCOH) становить $5,1–8 за кг, тоді як європейський ринок очікує менше $4/кг. Це робить український водень неконкурентним без систем державної підтримки або субсидованого фінансування. Питання компенсації капітальних витрат та захисту інвестиційних контрактів — зона уваги юристів.
По-друге, існують військово-політичні ризики. Збройна агресія створює додаткові обмеження для інвестицій, особливо у регіонах із нестабільною безпековою ситуацією (південь, схід). Військове страхування, компенсації форс-мажорів, страхування політичних ризиків через міжнародні механізми, як-от MIGA або KfW, — вони необхідні для формування інвестиційно привабливої юрисдикції.
По-третє, в Україні досі відсутнє спеціальне законодавство. Станом на середину 2025 року Україна не має повноцінного Hydrogen Law, який би регулював: сертифікацію походження H₂; обов’язки покупців; режим доступу до мереж та тарифоутворення; умови експорту та імпорту водню. Це створює правову невизначеність, що унеможливлює укладення довгострокових контрактів (PPA) і позбавляє проекти юридичних гарантій.
В четверте, інституційна слабкість ринку. Україна досі не має системи державних закупівель водню, інтеграції в європейські сертифікаційні програми (RED II, CertifHy) та механізмів балансування попиту та пропозиції.
Відсутність спеціалізованого регулятора, який відповідав би за водневу політику, посилює адміністративну фрагментацію. Це створює ризики для реалізації контрактів та унеможливлює прогнозування нормативного середовища.
В п’яте, макроекономічний тиск та дефіцит кадрів особливо на теперішній час, коли України перебуває у воєнному стані. Перевищення інфляції на 26%, ускладнює фінансове планування інфраструктурних проектів, а нестача кваліфікованих інженерних кадрів та експертів з енергетичного права — окрема проблема для всіх регіонів, навіть безпечних. У країні з високим інвестиційним WACC, нестабільною безпековою ситуацією та нерозвиненим ринковим середовищем ефективність проектів водневої енергетики безпосередньо залежить від юридичної архітектури фінансування та гарантій.
Як зменшити бар’єри
Значно зменшити бар’єри входу для інвесторів допоможе застосування таких механізмів.
Участь міжнародних фінансових інституцій (IFI). Маються на увазі інструменти підтримки від KfW, ЄБРР (EBRD), ЄІБ (EIB), які мають вирішальне значення. Не слід забувати й про пільгове кредитування (нижчі ставки, довші строки), часткові кредитні гарантії (partial risk guarantees), страхування політичних і регуляторних ризиків та грантові компоненти на етапі R&D або feasibility studies. Такі інструменти можуть знизити вартість капіталу та зробити проекти економічно забувати й про вже на старті.
Тендерні PPA-контракти з державною підтримкою, такі як Power Purchase Agreements (PPA), укладені за результатами державних або муніципальних тендерів, дозволяють також зафіксувати мінімальний прибуток інвестора на 10–15 років; захистити обсяги закупівлі та тариф; інтегрувати валютні та форс-мажорні застереження.
Спеціальні економічні зони або енергетичні Інвест-парки відкриють шлях для запровадження водневих індустріальних зон із пільговим оподаткуванням (ПДВ, прибуток, мито); прискореним митним та дозвільним режимом; окремими правилами для сертифікації водню та енергії. Такі зони можуть бути інтегровані у систему регіонального розвитку або як частина плану післявоєнної реконструкції, спираючись на успішні приклади SEZ в Польщі чи Румунії.
Юридичне визнання водню як стратегічного ресурсу, тобто офіційне закріплення у законодавстві України водню як "стратегічного енергетичного ресурсу" відкриє доступ до спрощених дозвільних процедур; пріоритетного доступу до мереж; державної підтримки через інструменти державно-приватного партнерства; пільгового кредитування від національних банків розвитку. Таке визнання має бути зафіксоване у проекті Hydrogen Law, який наразі готується до подання.
Військове страхування через міжнародні механізми, наприклад, MIGA – це створення проектів у регіонах із підвищеною безпековою чутливістю, як-то Одеська область, які можуть отримати захист від експропріації, валютних обмежень, втручання в контрактні права, політичного насильства (force majeure due to war). Корпорація MIGA (Multilateral Investment Guarantee Agency) — частина Світового банку — вже реалізує подібні схеми для відновлювальних проектів в Україні, що створює прецедент і для H₂.
Інвестиції у водневу енергетику в Україні мають стратегічне значення і залежать від цілей проекту. Комбінування інвестицій у відповідні кейси забезпечить комплексний розвиток водневої енергетики в Україні.
Так, Odesa Hydrogen Hub (Рені) має потужність 100 МВт та перевагу у вихід на портову інфраструктуру, експорт через Чорне море. Закарпатський кластер – це безпечний регіон, перевагою є близькість до європейської інфраструктури та перспективи швидкої інтеграції. Івано-Франківськ, Вінниця, Хмельницький має сонячний потенціал, локальну підтримку з боку ОТГ, децентралізоване управління. Львівщина – це наявність потенціалу для зберігання водню у підземних сховищах, а відповідно, стратегічна перевага для резервування та балансування мережі.
Щоб бізнес успішно увійшов до водневого сектору, необхідно вже сьогодні активно вивчати ризики та податкові стимули, готувати договори з європейськими партнерами, створювати пілотні консорціуми з громадами і технологічними компаніями, а також лобіювати прийняття відповідного законодавства. Паралельно варто залучатися до міжнародних програм фінансування R&D і розвитку кадрів. Такий комплексний підхід забезпечить бізнесу конкурентні переваги та стійкий розвиток у швидко зростаючій водневій економіці.
Воднева енергетика — це не лише відповідь на енергетичні виклики воєнного часу. Це шанс для України зайняти лідерські позиції на майбутньому енергетичному ринку ЄС. Бізнесу варто вже зараз готуватись до входу в сектор: вивчати правові стимули, формувати партнерства, брати участь у пілотах і підтримувати законодавчі ініціативи. Виграють ті, хто зіграє на випередження.
