У діловій практиці доволі часто перед власником бізнесу стоїть питання продажу бізнесу чи окремих активів. Про оптимальні механізми з погляду господарського законодавства неодноразово йшла мова на сторінках юридичних видань, і вони доволі відомі. Продаж активів, які мають значну вартість, змушує завжди звертати увагу на податкові наслідки, адже ціна питання зазвичай висока.
Звісно, під час ухвалення відповідних ділових рішень до уваги потрібно брати багато чинників, серед яких оподаткування не завжди буде визначальним. Однак не враховувати його було б недалекоглядно, адже за інших рівних умов правильний вибір схеми відчуження активів може мати істотний вплив на розмір податкових витрат. Обов’язковою умовою при цьому має бути їх легітимність, тобто повна відповідність таких операцій вимогам податкового законодавства.
Коли йдеться про великий бізнес, уже звичними стали схеми продажу активів чи корпоративних прав із використанням суб’єктів, які є резидентами низькоподаткових юрисдикцій. Але за останній період їх роль і значення в міжнародному податковому плануванні істотно змінилася. На сьогодні використання офшорів під час продажу активів має значні ризики. Вибудовуючи схему відчуження й податкову модель, потрібно враховувати не тільки норми податкового законодавства різних країн, а й заходи проти агресивного податкового планування, запроваджені світовою спільнотою, зокрема правила анти-BEPS, КІК, СRS, сукупність пов’язаних чинників, зокрема вимоги фінансового моніторингу, які на цей час містять значну кількість обмежень. Низькоподаткові юрисдикції істотно підвищили вимоги до прозорості й розкриття інформації про бенефіціарів як на етапі створення компанії, відкриття рахунків, так і в процесі діяльності. У таких умовах у ситуації, коли сторонами відповідної угоди є резиденти України, необхідно звернути увагу на правила внутрішнього податкового законодавства України.
Під час відчуження бізнесу чи окремих активів часто використовують операції, які не є об’єктом оподаткування ПДВ, однак дають можливість здійснити господарську операцію у спосіб, який є найбільш оптимальним з погляду податкових наслідків. Наприклад, п. 196.1 ст. 196 ПК України передбачено, що не є об’єктом оподаткування операції з продажу корпоративних прав.
Зважаючи на цю норму, якщо платник податків має на меті продати свої активи, зокрема цілісний майновий комплекс, найбільш оптимальною схемою буде саме продаж корпоративних прав, унаслідок чого ділової мети – зміни власника активу – буде досягнуто з оптимальними податковими наслідками, а саме без сплати ПДВ, інакше, у разі продажу майна (рухомого чи нерухомого), ПДВ потрібно буде сплатити на загальних підставах. У ситуації, коли суб’єкт господарювання має на меті продати тільки частину своїх активів, попередня схема продажу корпоративних прав безпосередньо юридичної особи – платника податків не підійде. У цьому разі на практиці широко застосовують схему реорганізації платника податків через виділ. Відповідно до пп. 196.1.7 п. 196.1 ст. 196 ПК України не є об’єктом оподаткування операції з реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб. Так, передавши за розподільчим балансом частину активів, яку платник має намір відчужити, новій юридичній особі, утвореній через виділ, платник податків у легальний спосіб уникає податкових зобов’язань із ПДВ. Надалі, залежно від ситуації, суб’єкт господарювання має змогу досягти кінцевої мети щодо відчуження активу або через продаж корпоративних прав новоствореної юридичної особи, або через прямий продаж майна такою особою, яка може не реєструватися під час створення платником ПДВ, тож податкові зобов’язання в цьому випадку також не виникатимуть. Водночас важливим є те, що під час здійснення вказаної операції не виникає обов’язку щодо визначення податкових зобов’язань відповідно до п. 198.5 ст. 198 ПК України, які за загальним правилом нараховують на обсяг операцій, що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування.
Продають бізнес часто безпосередні кінцеві бенефіціари, якими є фізичні особи. Низку схем, що дають змогу оптимізувати податкові зобов’язання, можна реалізувати із застосуванням податкових пільг із податку на доходи фізичних осіб. Так, якщо фізична особа має намір продати нерухоме майно, за загальним правилом під час такої операції виникають зобов’язання зі сплаті ПДФО за ставкою 5 відсотків. Згідно з п. 172.3 ст. 172 ПК України дохід від продажу об’єкта нерухомості визначають виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оцінної вартості такого об’єкта. Після внесення до вказаної норми змін, якими передбачено, що оцінка майна повинна бути зареєстрована в єдиній базі даних звітів про оцінку, податкове навантаження на платників, які здійснюють такі операції, зросло, адже стали практично неможливими зловживання із применшенням оцінки нерухомого майна, як це відбувалося до цього.
Через це доволі поширеною стала схема відчуження майна фізичними особами через створення ними юридичної особи, унесення відповідного майна до статутного капіталу та подальшого відчуження корпоративних прав. Водночас використовують податкову пільгу, передбачену пп. 165.1.44 п. 165.1 ст. 165 ПК України, згідно з якою не входить до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку сума майнового та немайнового внеску платника податку до статутного фонду юридичної особи – емітента корпоративних прав в обмін на такі корпоративні права. Під час продажу корпоративних прав без інвестиційного прибутку (за номінальною ціною частки у статутному капіталі) жодних податкових зобов’язань за наслідками таких операцій не виникатиме. Надалі учасник юридичної особи може ухвалити рішення про зменшення статутного капіталу й отримати грошові кошти знову ж таки без їх оподаткування.
Ще одним прикладом використання податкових пільг із податку на доходи фізичних осіб є схема з реінвестицією дивідендів. Так, відповідно до пп. 165.1.18 п. 165.1 ст. 165 ПК України не входять до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу дивіденди, нараховувані на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою – резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, що таке нарахування жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента та в результаті нього збільшується статутний фонд емітента на сукупну номінальну вартість нарахованих дивідендів.
Водночас обов’язковими умовами застосування цієї пільги є незмінність пропорцій часток між акціонерами (учасниками) та збільшення статутного капіталу на суму нарахованих дивідендів.
Після цього, якщо згодом товариство ухвалить рішення про зменшення статутного капіталу, у нього виникнуть зобов’язання щодо повернення вкладу чи його частини учасникам. Водночас повернення цих сум підпадає під регулювання п. 170.2 ст. 170 ПК України, норма якого визначає порядок оподаткування інвестиційного прибутку, хоча в більшості випадків за наслідками здійснення таких операцій інвестиційного прибутку не виникає. Отже, якщо учасники товариства не поспішатимуть з отриманням дивідендів, то можуть отримати свої кошти в інший спосіб без будь-
якого оподаткування.
Наведені приклади податкового планування з використанням податкових пільг передбачають використання цілком легальних механізмів, які законом не заборонено, а тому відповідну поведінку платника податку не можна розглядати як протиправну. В умовах економічної кризи раціональні кроки щодо економії своїх витрат є цілком виправданими, а нерідко – життєво необхідними.
