Недавно я почув цитату посла Німеччини в Україні Мартіна Єгера, який сказав, що Україна мало чим відрізняється від Молдови або подібних країн за оцінкою ризиків або за здатністю залучати інвестиції. Цікава думка. Я її чув раніше, коли були порівняння з африканськими країнами, де обсяг FDI (прямих іноземних інвестицій), часто перевищує український. Гарне питання — чому.
Я думаю, через приклад нашої компанії буде деяка відповідь на це питання. NEQSOL Holding має розгалужену мережу своїх активів, виробництво й операційні компанії в 11 країнах. І, дивлячись на це, можна говорити про географічну розгалуженість, а також про багатогалузевість, тому що є чотири стовпи в нашому портфелі - це всі види енергетики, будівельні матеріали й природні ресурси, видобуток і переробка, телекомунікації, інженерія і новітні технології. Отже, маємо диференціацію галузеву, маємо диференціацію географічну. Все це створює досвід.
Чому ми взяли участь в приватизації Обʼєднаної гірничо-хімічної компанії. Це — велика приватизація, форматно, і за обсягами, і за масштабом впливу навіть не тільки на економіку України, а на світову. Для того, щоб прийняти таке рішення, компанії треба мати той самий розгалужений управлінський досвід, створювати якісні проєкти та здатність ними управляти. А найголовніше — їх модернізувати. Бо немає в Україні зараз великих проєктів, які можна просто купити й заспокоїтися. Треба постійно інвестувати у їх розвиток. Якраз модернізація вимагає фінансування.
Давайте згадаємо перші конференції з відбудови України — Лугано, Лондон, нещодавно Берлін. Обсяги потреби України на відновлення були прораховані. Перша сума була $700 мільярдів, потім зменшилася до $350−$500. Під ці суми був великий перелік проєктів. За свідченням багатьох аналітиків, які працюють на інвестиційні фонди та банки, в Україні великих проєктів замало, або «немає якісних проєктів». Як таке можливе — така сировинна база, такий потенціал і немає якісних проєктів?
Є проблема з «bankable clients», тобто такі проєкти може брати на себе тільки прозорий бізнес. В Україні ще зберігається висока доля тіньового ринку. Він, звісно, не є bankable.
Для того, щоб зробити якісний проєкт, треба мати управлінський ресурс, бажано з різних ринків. Або, як мінімум, великий ресурс досвіду створення якісного проєкту і бути прозорим бізнесом, відповідати тим міжнародним високим вимогам прозорості, комплаєнсу, здатності взяти фінансування. Великі проєкти вимагають великого фінансування. Всі ці вимоги я хотів би додати до вже звичних складностей — воєнних ризиків, загальної економічної ситуації в Україні, бюрократії тощо.
Як можна збільшити кількість якісних проєктів. Це напряму пов’язано з кількістю якісних управлінських команд в Україні. Такі команди є. Але потрібно більше. Я нещодавно модерував панель на конференції аграріїв. Вибачте, де Лавренчук, а де аграрії? Але ми говорили про управління і про інвестиції. Кількість інвестицій в новітні виробництва, які створюють українські аграрні підприємства, вимірюється сотнями мільйонів доларів щорічно. Це капітальні інвестиції.
Важливо розуміти, що ми часто називаємо купівлю якогось підприємства в Україні інвестицією. Але якщо подивитися на економічну суть інвестицій, то це мали б бути кошти, які створюють нові потужності й робочі місця. Інвестиції створюють нову додану вартість. Компанії, які оперують в Україні, на сьогодні інвестують багато — мільярдні інвестиції, тому що цього вимагає ситуація. Приміром, один із активів, який також входить в групу NEQSOL Holding, Vodafone Україна, за два роки інвестує в обладнання і технології 10 мільярдів гривень. Треба пам’ятати, що компанії, які працюють сьогодні в Україні, заслуговують повагу з боку в тому числі й уряду. Який створює програми мотивації й підтримки. Такі програми є, вони розвиваються. Не можна скаржитися, але ми розуміємо, що може бути більше.
Отже, важливим аргументом для прийняття рішення з великих інвестицій в Україну є здатність залучити управлінський ресурс для створення якісного проєкту, для управління ним, а також здатність модернізувати актив. Потрібно залучити ще більший капітал, що є непросто зараз в Україні.
Ми багато говоримо про потреби України в міжнародних інвесторах. І потреби величезні. І кошти тільки донорських фондів країн, які вже озвучили допомогу Україні, є масштабні. Мені видається, треба було б також не забувати, що поведінка міжнародних інвесторів у великій мірі залежить від поведінки внутрішніх інвесторів. Чи є масовий інвестиційний, якщо не бум, то інтерес. Чи інвестують дрібні, маленькі, середні й великі компанії в створення нових виробництв. Я ще раз нагадую, що важливо створювати умови для інвестицій — як для тих компаній, які є тут, які це здійснюють вже зараз, так і для тих компаній, які дивляться на наш ринок з розрахунку взяти участь у післявоєнній відбудові.
