Станом на початок лютого 2026 року в Україні введено в експлуатацію 1,4 ГВт газової розподіленої генерації, з яких 1,1 ГВт під’єднано до електричних мереж, а 0,3 ГВт встановлено для власних потреб підприємств та установ, повідомило Міністерство енергетики України.
Ці потужності були збудовані з моменту початку повномасштабного вторгнення 2022 року у відповідь на значні руйнування централізованої енергосистеми через російські атаки. Лише у січні 2026 року додано 192 МВт нових газових потужностей до енергосистеми.
За даними Міненерго, майже 60 % усіх введених потужностей спорудили приватні інвестори, тоді як решту забезпечили державні та комунальні підприємства за власні кошти або з підтримкою міжнародних донорів.
У межах Фонду підтримки енергетики в громадах, зокрема у прифронтових регіонах, уже реалізовано проєкти загальною потужністю 196 МВт.
Міністерство повідомило, що близько 3 ГВт нових генеруючих потужностей перебувають на різних стадіях реалізації, а головною метою на 2026 рік є повне покриття потреб критичної інфраструктури розподіленою генерацією у всіх регіонах.
У нових підготовлених змінах до Стратегії розвитку розподіленої генерації до 2035 року міністерство визначило потребу в додаткових 2,2–2,7 ГВт гарантованих генеруючих потужностей, розподілених по регіонах.
- Розподілена генерація стала ключовим елементом енергетичної безпеки України через втрату значної частини централізованих потужностей після повномасштабної війни.
- Практика встановлення газових когенераційних установок та інших малих джерел живлення активно розвивається, зокрема для забезпечення електро- і теплопостачання під час відключень.
- Така модель дозволяє не лише підвищити надійність енергосистеми, а й залучати приватні інвестиції, які вже забезпечили більшість нових потужностей.
Згідно з офіційними даними, уряд також розробляє заходи для підтримки генерації в умовах війни, включно зі спрощенням процедур підключення резервних джерел та створенням стимулів для інвестицій у розподілені потужності.
У перспективі розвиток розподіленої генерації розглядається не лише як засіб покриття дефіциту електроенергії, а й як важлива частина майбутньої енергетичної стратегії країни, що включатиме баланс між централізованою та локальною генерацією з урахуванням потреб критичної інфраструктури та енергетичної безпеки.
