Ігор Мазепа до повномасштабної війни інвестував у нерухомість, медицину, газові родовища, видобуток бурштину та інші галузі. Зараз – оцінює власні активи дуже стримано, але вірить у швидке повоєнне відновлення економіки України. Серед головних ризиків вбачає посилення ролі держави та зростаючий тиск силовиків на бізнес.
В ефірі YouTube-проєкту Forbes «Business Breakfast з Володимиром Федоріним» бізнесмен відверто розповів, куди інвестує під час війни, де бачить нові можливості та що робить для того, щоб захистити свою власність від зазіхань чиновників.
Про бізнес-активність та зростання економіки
Я згоден зі свіжими оцінками МВФ. Ми бачимо жваві тенденції. Внутрішній попит зростає. Громадяни охочіше витрачають гроші, адже є значно більше впевненості в майбутньому, ніж шість місяців тому.
За 15 місяців війни люди адаптувалися. Це видно по громадянах, бізнесу і навіть по київських вулицях. До початку травневих обстрілів до Києва повернулося багато людей і почувалися тут спокійніше.
З точки зору ВВП важливіші не цифри, а динаміка. Вона нині не нейтральна, а більш позитивна. Звичайно, 10% зростання ВВП цього року мене здивують, але 5–7% – це абсолютно робоча цифра.
Доки у нас є економічна допомога, макроситуація буде стабільною. Резерви НБУ на історичних максимумах, бюджет виконується своєчасно, зарплати у держсекторі платять. Бізнес, хоч і з наріканнями та певною корупційною складовою, але отримує відшкодування ПДВ.
Військові є найбільшим драйвером на споживчому ринку. Їхні родини почали купувати житло, особливо на заході України. Тобто активізувалося будівництво житла, і на нього є попит, чого ми не могли очікувати ще в січні. Єдине – фактично зникли інструменти для заощадження коштів.
Чи досі Мазепа кандидат до списку найбагатших?
Намагатися оцінити ринкову вартість активів під час війни – це фактично пальцем у небо. Я вклав в українські активи десятки мільйонів доларів. Але скільки це зараз коштує? До війни це точно коштувало б сотні мільйонів доларів. А зараз, можливо, й нічого.
З 2014 року ми інвестували у найбільшу українську медичну мережу «Добробут». Це дуже капіталоємний бізнес. Поріг входу туди – десятки мільйонів доларів. За ці девʼять років я інвестував у «Добробут» $70–80 млн. І попри воєнний час, він активно зростає.
Ще один відомий бренд MakeUp– найбільший український інтернет-магазин із засобами з догляду для тіла та обличчя, косметикою тощо. Він дуже активно розвивається і масштабується на зовнішні ринки. Йому вдалося перенести свою бізнес-модель з України на ринки Західної та Східної Європи – до Польщі, Румунії, Болгарії, Іспанії, Португалії. Зараз відкривається Америка. Є плани на азійські ринки. Це дуже динамічна компанія.
Я також інвестував у цементний бізнес. В Україні, як і у всьому світі, навколо нього склалася олігополія. Це також дуже капіталоємний ринок. Немає жодного сенсу робити щось, якщо ти не зможеш виробляти 1,5 млн т цементу на рік. Рахуємо десь по $150 за тонну і виходимо на $200+ млн основного капіталу.
Тому в Україні і світі склалась олігополія, де є троє-четверо гравців на кожен ринок. Зазвичай це західні гравці, щось типу «великої четвірки» в аудиті. Окрім «Івано-Франківськцементу», який є великим гравцем в Україні, є ще «Криворізький цемент», куди я інвестував разом із партнерами – Віталієм Антоновим та Василем Даниляком.
Ще є трохи заміської нерухомості. Всім відомий Shelest, де ще багато всього будується. Ми хочемо вийти за межі звичайних інвестицій у нерухомість. Найближчим часом здивуємо споживачів та інвесторів новими пропозиціями.
Як токсичний бурштин став прибутковим бізнесом
Коли ми починали інвестувати в бурштин шість-сім років тому, це була напівтоксична історія. По-перше, видобуток бурштину – це велика екологічна проблема. Я багато літав вертольотом над бурштиновою частиною Полісся – вся ця частина ще за раннього Порошенка перетворилася на екологічну катастрофу. По-друге, там постійно існувала кругова порука з ментів, депутатів провладних партій та місцевої влади.
Ми купили на вторинному ринку чи не єдину на той час легальну ліцензію на видобуток. Довелося пройти три рішення Кабінету Міністрів ще за часів Гройсмана. Тоді вони дали зелене світло для інвесторів у бурштин, однак це зайняло для нас роки.
Нині ми чи не єдина компанія, яка робить рекультивацію, тобто ми саджаємо новий ліс після того, як видобули бурштин. У нас рекультивовано приблизно 30 га.
Минулого року ми видобули трохи більше 10 т бурштину. Це десь $6–7 млн. Це сотні робочих місць у Рівненській області. Родовище ми оцінювали у 47 т – сподіваюсь, ми на них вийдемо.
Ми чи не єдині, в кого взагалі щось вийшло на бурштиновому ринку. Уряд почав продавати численні ліцензії на видобуток бурштину, але всі вони «напівліві». Ми отримуємо багато пропозицій, але часто бачимо папери і розуміємо, що це не прозора історія. Окрім ліцензії на видобуток, тобі треба мати ще й ліцензію на вирубування лісу.
До наших партнерів, які займаються операційним бізнесом, якось прийшли силовики і почали вимагати гроші за те, щоб ми могли легально вивезти бурштин через митницю. Ми домовилися, що будемо терпіти, але не дамо їм шансів викрутити цю історію. У відповідь сказали: якщо відмовляєте, дайте нам офіційний документ про це, щоб ми могли оскаржувати його процесуально. Мало хто з силовиків готовий до такої розмови. Відтак вантаж простояв на митниці десь п’ять днів і ми його спокійно вивезли.
Суперечки Мазепи з державою
Чим ми відрізняємося від інших бізнесменів, до яких теж заходять силовики? Ми вирішили не мовчати, а зайняти активну позицію. Тому що силовики звикли ходити безкарні і реакції на це свавілля практично немає.
Зараз обшуки це звичайна, побутова історія. Бізнес перебуває під найбільшим тиском від силових органів за останні 20 років. Подекуди влада переплюнула часи Януковича.
Історія із австрійською компанією Strabag SE, у якої ми придбали Жежелівський та Хустський карʼєри ще у жовтні 2021-го на відкритому тендері за $2 млн, – це повний абсурд. Ми подали позов до Міністерства юстиції. Адже Strabag – світовий лідер на ринку будівництва, її послугами користуються по всій Західній Європі. Але виявилося, що 25% акцій Strabag перебувають у власності підсанкційного російського бізнесмена Олега Дерипаски. Він був одним з акціонерів ще з початку 2000-х. Але через це держава вирішила, що ми «фронтуємо» Дерипаску, тобто допомагаємо вивести кошти з України. Тепер ми судимося. Подивимось, чим це закінчиться.
Річ не в тім, що Мазепа комусь дорогу перейшов. Це просто час у нас такий, що держава активізувалась, але останні кейси вже доходять до маразму, як-от з арештом Коболєва чи Пивоварського. Тобто людина, яка працює на дежкомпанію, має завжди памʼятати, що потім до неї прийдуть силовики, якщо вона щось зробить правильно, але «не по формі».
Я підтримую ініціативу відбирати українські активи у російського бізнесу. Але проти того, щоб відбирали бізнес в українських бізнесменів.
Є кілька ініціатив, які обговорюються в бізнес-середовищі. Бізнесмени хочуть створити антирейтинг правоохоронців, суддів або й тих і інших, хто в незаконний спосіб використовує свої повноваження. Ми хочемо дати сигнал, що бізнес-спільнота об’єднується, і ми хочемо зробити таких людей токсичними для інституцій, в яких вони працюють, та чесних колег, честь мундира яких вони паплюжать.
Це буде щось на кшталт списку колаборантів «Миротворець». Якщо влада не реагуватиме на заклики бізнесу, він вигадає щось креативне. Певні рухи вже пішли. Питання, як зробити це правильно. Є ідея створити колегіальний орган з поважних людей, який би вів цей процес.
«Виробнича мафія» на цементному заводі у Кривому Розі
До наших інвестицій у «Кривий Ріг цемент» там була розруха, а зараз, образно скажу, – квітне сад. Ми налагодили роботу, і завод із хронічно збиткового перетворився на прибутковий бізнес. Навіть у воєнний час він прибутковий, хоча ми втратили десь 70% ринку.
Коли ми в перші місяці зайшли у «Кривий Ріг цемент», то зіткнулися з виробничою мафією. Компанія до нас генерувала збитків близько €25 млн на рік. Ми перетворили її на прибутковий бізнес із €13–15 млн позитивної EBITDA. Раніше на компанії паразитували різні чиновники. Починаючи з «Укрзалізниці», де не давали вагони, а пропонували послуги близьких їй компаній із транспортування.
До речі, «Хайдельберг» втратив ліцензію на вапняковий карʼєр, бо прийшов якийсь чиновник із перевіркою і поставив умову: або платиш хабар, або ми не продовжуємо дозвіл. Величезна німецька компанія, звісно ж, хабар платити відмовилась і одного дня втратила доступ до сировини. Тобто німці не впорались із нашим «інвестиційним кліматом» – інвестняні до них так і не прийшли.
Аналогічно після купівлі карʼєрів у австрійського Strabag ми теж зустріли великий спротив персоналу, який роками сидів «на потоках». Вони навіть топили нашу техніку в протипожежних водоймах, така собі маленька помста.
Чи існує професія інвестбанкіра під час війни
Більшість бізнесів впали минулого року, як і вся економіка, мінімум на 30%. Але бізнес живе очікуваннями. І вони досить оптимістичні: що ми заберемо всю нашу территорію, сюди зайдуть потужні західні інвестори і тут буде клондайк. Я їх частково поділяю.
Маємо вакуум між очікуваннями покупця та очікуваннями продавця, тому ринок напівживий.
Всі серйозні інвестиції, які у нас були, за воєнний час відбулись у рамках уже наявних інвестицій. Наприклад, «Добробут» купив ще дві великі лікарні в Україні і розширив свій бізнес. MakeUp залучив нові гроші під експансію та відкрив для себе нові ринки. На операційному рівні у кожній із наших компаній щось відбувалось.
А що стосується інвестбізнесу Concorde Capital, то ми розглядаємо аграрний напрям. Він цікавий, але є різні ризики: передусім воєнні, ризики роботи «зернового коридору», того, що наші партнери обмежуватимуть експорт агропродукції. Тобто і ціна має бути адекватна до всіх цих ризиків. Якщо нам вдасться за розумну ціну щось купити, то ми точно купимо.
До закінчення війни або підписання сталої угоди про мир сюди не підуть великі західні компанії та інвестиції. На жаль, нам доведеться самотужки плюскатись у цьому акваріумі. Але що стосується перспективних секторів, то мені подобається сегмент будівельних матеріалів. Після закінчення війни він буде «бумити». Ми подивилися, що можна купити.
Амбітно скажу: якщо це буде цікавий, за розумну ціну та перспективний проєкт, то не виключаю, що ми зберемо сотні мільйонів доларів для інвестицій. Є навіть попередні домовленості.
