Про вплив війни на економіку та інвестиції під бомбами

Про вплив війни на економіку та інвестиції під бомбами

Олександр Паращій, керівник аналітичного департаменту Concorde Capital

Економіст Олександр Паращій вже близько 13 років керує аналітичним департаментом інвесткомпанії Concorde Capital, до цього займав аналогічну посаду в інвесткомпанії BG Capital (пішла з українського ринку у 2011 році). За результатами щорічних опитувань Thomson Reuters Extel неодноразово визнавався найкращим інвестиційним аналітиком в Україні. Навчався в університеті "Києво-Могилянська Академія" та у Київській школі економіки.

У цьому матеріалі він пояснює:

  • Які країни економічно виграли, а які програли через війну Росії проти України
  • Чому Росія воює, хоча й відчуває негативний вплив на свою економіку
  • Чи працюють санкції проти Росії
  • Чи є простір для розширення санкцій
  • Чи можливі інвестиції в Україну під час війни
  • Чи можна економічними стимулами повернути українських біженців додому

Як російсько-українська війна впливає на економіку як України, так і Росії? Чи відчувають цей вплив на собі також економіки інших країн світу? Чи можна цей вплив виразити в цифрах: у втрачених грошах або у впливі на реальні темпи зростання ВВП?

Вплив російського вторгнення на економіку має багато проявів.

Головний прояв – це прямі втрати (близько 20% довоєнної території є непридатними для ведення будь-якого бізнесу), населення (близько 20% людей покинули Україну, значна частина втратила можливість заробляти) та капіталу (майна та виробничих потужностей). Вплив цього фактору можна оцінити у 20-25%.

Другий прояв – це розрив виробничих ланцюжків та традиційних ланцюжків постачання/експорту продукції, який у 2022 році зупинив цілі галузі (тут вплив можна оцінити у 15-20% в перші місяці війни, але наразі його вплив суттєво зменшився, десь до 5-10%).

Третій – це психологічний вплив, тобто збільшення безпекових ризиків, яке враз змінило поведінку не лише українців, а і їхніх  іноземних партнерів (вплив цього фактору здебільшого проявився у зупиненні всіх інвестиційних проєктів та зменшенням попиту на товари тривалого споживання).

Оскільки наша економіка не вперше зіткнулася з шоком війни, то її адаптація до нової кризи була надзвичайно швидкою. Щобільше, увесь державний апарат і наші держави-партнерки теж діяли блискавично, що допомогло нам не лише забезпечити фінансування необхідних потреб в обороні, але й підтримати необоронні державні витрати та не допустити кризи у фінансовій системі.

Тобто те, що Україна пережила шок перших місяців повномасштабної війни та змогла вийти на відновлення менше ніж за рік, – це вже видатний результат.

Варто зазначити, що загальна сума міжнародної підтримки за два останні роки становила близько 21% від ВВП України за цей період (і ще більшою була військова підтримка) – без цієї допомоги ми б не змогли вижити. 

І Росія, і інші країни, безперечно, відчувають наслідки цього вторгнення. Держава-агресорка - в першу чергу через торговельні та фінансові обмеження. Інші країни – через розриви економічних зв'язків із Росією та недопостачання російських ресурсів. Однак є західні галузі, які виграли від війни – це військова промисловість та енергетика.

Якщо цей вплив негативний також для економіки Росії, то чому вони воюють? Чи не краще було б для громадян обох країн торгувати один з одним, а не воювати?
  
Торгувати – завжди краще, ніж воювати. Але, мабуть за винятком США, жодна держава не стала "величною" через її вплив на світову економіку. "Величним" в історії значно легше стати через територіальні здобутки, і, мабуть, російська влада обрала саме цей, простіший шлях свого "звеличення". До того ж, схоже, що в Росії під владою пропаганди повністю зник запит на сильну економіку та зростання матеріального благополуччя населення. Там вдалося нав’язати інші пріоритети, пов’язані з "безпекою".

 

Чи працюють санкції проти Росії? Якою є мета санкцій? Наскільки вони ефективні? 

Санкції працювали б краще, якби вони вводилися одночасно і несподівано для агресора. Але найбільш болючі санкції для російської економіки вводяться обережно, оскільки Захід боїться власних економічних втрат. Поза тим, санкції, безперечно, працюють, особливо у поєднанні з вторинними санкціями. Однак санкційний процес, через постійні й небезуспішні спроби обходу санкцій, вимагає постійного коригування. І їхній ефект сильно розтягнутий у часі.

 

Чи є міжнародна реакція на вторгнення достатньою? Чи є ще простір для поширення санкцій?

Потенціал є, адже ще не всі сектори охоплені санкціями чи вторинними санкціями. Російська атомна галузь, наприклад, зовсім не охоплена. В енергетичних санкціях є багато прогалин.

Ми вже бачили кілька конференцій, де обговорювали відновлення України. Але чи готовий світ до такого відновлення, якщо навіть зараз не готовий фінансувати поточні потреби України?

Фінансування відновлення – це інвестиції, де є заробіток інвестора. Звісно, потенційне коло таких інвесторів є значно більшим, ніж тих, хто готовий допомагати Україні в скруті. Але тут треба бути чесними – поки що передумов для безпечних та передбачуваних інвестицій в Україні немає. Хоча до залучення таких інвестицій у майбутньому дійсно потрібно готуватися, але потрібно і розуміти, що така робота не дасть якогось помітного ефекту сьогодні чи завтра. 

На жаль, далеко не всі на Заході готові сьогодні інвестувати в українську перемогу. Та і, скажімо чесно, в Україні теж не всі готові до таких інвестицій.

Якими мають бути стимули, щоб українські біженці повернулися додому після війни? Чи достатньо лише економічних стимулів?

Це, мабуть, найскладніше та найболючіше питання. Очевидно, що економічних стимулів не буде достатньо, але і ці стимули буде непросто запропонувати. Поки що важко сказати конкретно, бо базової умови для повернення українців ще немає. Але я б умовно розділив наших біженців на три групи, які можна вважати більш-менш однаковими.

  • Перша – ті, хто не повернуться ні за яких обставин (можливо, вони давно мріяли жити десь за кордоном, або вони себе там знайшли і почуваються комфортно, або їм немає куди повертатися).
  • Друга – ті, хто готовий повернутися у будь-якому випадку (тимчасово живуть на допомогу іноземних урядів або ті, хто з нетерпінням чекає звільнення своїх населених пунктів чи просто покращення безпекової ситуації).
  • І третя – ті, хто вагається (їм, можливо, усе чи багато що подобається за кордоном, але вони б розглянули можливість повернутися).

Україні доведеться конкурувати із західними країнами саме за цю третю групу. Цих людей потрібно буде переконати, що умови життя, інфраструктура, ставлення держави до людей, умови роботи чи умови ведення бізнесу є кращими, або як мінімум не значно гіршими, ніж там, де вони зараз перебувають. Проблема також у тому, що чим довше буде тривати війна, тим більшою буде ставати перша група і більш вибагливою третя.

Читайте також