Микола Сольський став міністром аграрної політики та продовольства України рівно через місяць після початку повномасштабного вторгнення Росії. Доти він очолював парламентський Комітет з питань аграрної та земельної політики протягом останніх 2,5 року. Був одним із тих, хто лобіював ухвалення закону про відкриття ринку землі. Але на посаді міністра під час війни доводиться розв’язувати зовсім інші питання.
Яких втрат зазнав агросектор за час війни?
Останнє дослідження KSE Institute спільно з Міністерством аграрної політики та продовольства України каже, що станом на червень прямі збитки агросектору склали $4,3 млрд, непрямі – $23,3 млрд.
Для яких галузей війна стала найбільш руйнівною?
Найбільших втрат зазнали ті, хто вирощує зерно. По-перше, тому що це найбільша за кількістю виробників сфера, по-друге, на них вплинуло значне зростання ціни логістики. На піку логістика коштувала дорожче, ніж саме зерно. Такого не має бути. Інші галузі втратили, але не так багато.
У тваринництві й виробництві олії, наприклад, втратили якщо їхня інфраструктура постраждала безпосередньо від снарядів та військових дій. Але їхня продукція мала компенсатори на закордонному ринку. Світові ціни на мʼясо й олії були аж такими високими, що суттєво компенсували витрати на виробництво й логістику. Частина виробників олії навіть почала заробляти останні 2–3 місяці.
Скільки компаній збанкрутіли через війну?
У нашій країні агропродовольчі компанії ніколи не подають на банкрутство, навіть якщо де-факто так і є. Так, зараз є компанії, які не обслуговували кредитів, але кейсів щодо банкрутства одиниці. Аграрії та банки зайняли очікувальну позицію. Вони відносно спокійно ставляться до проблем один одного. Зараз, наприклад, запрацювали порти, і, якщо динаміка буде такою, як нині й ми побачимо обсяги експорту на рівні 4–4,5 млн т, то цілком можливо що у вересні знову будуть розмови між банками та виробниками про нові графіки погашення і кредитування.
Які результати вже дало розблокування портів великої Одеси (Одеса, Чорноморськ, Південний)?
По-перше, станом на сьогодні (8 серпня – ред.) ціна фрахту Дунаєм уже впала на 10–20%, а до кінця місяця може впасти на 30–40%. Це значить, що вартість логістики альтернативними маршрутами також падатиме. Минулого року логістика залізничним і автотранспортом коштувала приблизно $7 на тонну, а з початку війни доходило до $100 за тонну. Я думаю, що скоро логістика альтернативними шляхами вирівняється до вартості чорноморських портів.
По-друге, 6 серпня в розблоковані порти зайшло перше судно, сьогодні (8 серпня – ред.), найближчі два тижні планують зайти не менш як 10 суден.
За тиждень вартість страхування впала майже втричі, фрахт – на 30–50%.
Хто ті компанії, які готові вивозити зерно через українські морські порти?
Насамперед вертаються світові компанії, які традиційно були присутні в Україні. У них є своя розбудована інфраструктура в портах, і вони працюють системно. Аграріям уже цікаво продати зерно тим, хто готовий платити зразу.
Скільки ми можемо експортувати з урахуванням портів, що працюють?
Якщо все буде добре, то вже у вересні ми можемо вийти на загальний експорт 4–5 млн т на місяць. Ми будуємо прогноз на довоєнній потужності портів Великої Одеси – приблизно 3,5 млн т на місяць. Але війна створює емоційний стан, коли всі працюють 24/7 і роблять неможливе. Наприклад, ми прогнозували, що через Дунай можна перевалити максимум 500 000 т агропродукції на місяць, але бізнес зробив понад 1 млн т. Тому все залежить від ринку.
Чи встигнемо ми експортувати врожай 2022 року, доки він не зіпсувався?
Так. За прогнозами, ми зберемо приблизно 65–67 млн т нового врожаю. На внутрішнє споживання потрібно приблизно 18 млн т. На експорт залишиться 50 млн т нового врожаю і приблизно 18 млн т минулого. Звичайно, якщо коридор працюватиме.
Чому ціни на пшеницю на внутрішньому ринку низькі та коли вони зростуть?
У порту ціна вже зросла. Я думаю, що за 2–3 тижні вона зросте й на елеваторах. Чому так вийшло? Тому що трейдери намагались швидше продати кукурудзу, адже її легше продавати – вона має менше класів якості.
Ми говорили з трейдерами й дали їм зрозуміти, що хотіли б бачити, що вони працюють із пшеницею, але вдаватися до адміністративного регулювання не плануємо. Ринок сам усе відрегулює швидше і краще, ніж будь-які державні органи.
Чи можна було б уникнути ситуації, коли 90% експорту завʼязано на морських портах?
Теоретично – так. Практично – ні. Економічної доцільності в розвитку альтернативних шляхів не було. Для розуміння: в Україні понад 20 000 зерновозів, а в усій Європі – близько 12 000. Мав знайтись хтось настільки вольовий, щоб переконати українських і європейських гравців ринку витратити до великої війни мільярди доларів на розбудову інфраструктури. Ви вірите в це?
Чи переживуть аграрні холдинги війну, якщо ситуація не стане гіршою, ніж зараз?
Так. Їхній запас міцності залежить від того, якою буде врожайність, а також ціни на добрива, світові ціни на зерно. Якщо ці показники будуть на рівні останніх 2–3 років і компанії самі не припустяться якихось помилок, то вони вистоять.
Чи впливає війна на врожайність? Скільки врожаю ми зберемо?
Врожайність під час війни не гірша за середню в останні роки. Зараз прогнозована врожайність – 67 млн т. Це середній показник за останні роки. Його не варто порівнювати з торішнім, адже тоді був рекорд. Торік ми зібрали 107 млн т зернових та олійних. Зважаючи, що нині близько 25% земель окуповані, то максимум ми могли зібрати до 77 млн т.
Але так, війна відкинула галузь на роки. Аграрії постійно оновлювали техніку, інвестували у щось нове, це призупинилось і відновиться не швидко. Навіть якщо війна завтра закінчиться, потрібен деякий час, щоб ухвалювати такі рішення, бути морально готовими до цього.
Війна точно змінить вектор розвитку агро в сторону переробки. Це психологічний момент.
Що потрібно, щоб після перемоги інвестори повернулися в агробізнес?
Три речі. Перше – система страхування для бізнесу, який працює в умовах війни. Така система є в Ізраїлі. Друге – ефективний судовий захист. Третє – зрозуміла позиція Європейського Союзу щодо відкриття свого ринку для української продукції. Те, що вони зняли всі мита на рік, не спонукає бізнес інвестувати, немає відповіді, а як буде через рік. В ЄС це усвідомили. Вони розуміють, що інтеграція має бути глибшою, адже війна закінчиться, а Росія під боком залишиться і свою риторику не змінить.
Восени ми почнемо з ЄС розроблення дорожньої карти, де буде чітко прописано: через два роки ми скасуємо ці мита, а через три – оці. Це дасть можливість українському бізнесу планувати інвестиції.
Чи плануєте ви пришвидшити відкриття ринку землі?
Відкриття ринку землі йде, як прописано в законі. Я його максимально лібералізував би, але вважаю, що суспільство навіть зараз до цього не готове.
Ви більше вірите у внутрішнього інвестора чи зовнішнього?
До закінчення війни я вірю у внутрішнього інвестора. Він, банально, CNN менше дивиться, він живе тут і сприймає навколишню ситуацію по-іншому. Після війни зовнішній інвестор – це хороша історія для українського агро.
Війна примусила згадати тему щодо переробки. Чи є в Україні потенціал для збільшення переробки?
Так. До війни було декілька запобіжників. Наприклад, із переробкою кукурудзи – це багатолітня монополія «Укрспирту», що не дозволяла виробляти етанол. Із зерном складніше: борошно – це не комодітіс, і на цей ринок не так просто пробитись. Але якщо будуть зроблені всі кроки, про які я сказав, то це запустить розвиток переробки. Бізнес сам розв’яже ринкові завдання.
Війна точно змінить вектор розвитку агро в бік переробки. Це психологічний момент. Коли ти раз опинився в ситуації, як зараз, що не можеш майже нічого вивезти-продати, а твій конкурент почувається краще тільки тому, що переробляв сировину, то це стимулює налагодити хоча б часткову переробку.
Який портрет українського агросектору на 2025 рік, за умови, якщо війна закінчиться цього або наступного року?
Якщо ЄС відкриє свій ринок, ми налагодимо страхування бізнесу і працюватиме ефективний судовий захист, то у 2025 році ми отримаємо живий ліквідний земельний ринок. У нас зʼявляються нові культури, які ми вирощуватимемо, побільшає проєктів у сфері переробки, зʼявиться розгалужена інфраструктура.
Чи буде у 2025 році тенденція до укрупнення бізнесу?
Ні. В Україні рушійною силою є середній бізнес – від декількох тисяч гектарів і до 20 000 га. Останні 7 років вони найбільші драйвери щодо підняття орендної плати і в них найбільша врожайність із гектару – на 30–40% вища, ніж у великих агрохолдингів. Так, у великих агрохолдингів дешевші матеріали та кредитний ресурс, але середній фермер більш залучений у виробництво і більш зацікавлений в ефективності процесів. Я думаю, що основним землевласником і надалі буде аграрій із земельним банком до 20 000 га.
Ми збирали до вас питання в аграрного сектору. Більшість із них зводиться до такого: які програми підтримки аграрних галузей будуть запроваджені найближчим часом?
У нас будуть програми, які диктує війна. По-перше, ми думаємо над запуском дотацій на страховий платіж, за американським прикладом. Американці кажуть: ми страхуємо вас від банкрутства, щоб ви почувались комфортно, менше хвилювались за цей ринок. Ми не ухвалюватимемо за вас рішення, що сіяти. І це добре працює.
По-друге, запустили програму грантів для садівництва й теплиць. Ми хочемо давати такі дотації, які формують і розвивають галузі. Бізнес давно сприймає дотації як якусь премію чи знеболювальне. Ми не та країна яка може дозволити собі давати знеболювальне. Тому ми хочемо давати дотації, від яких можна відмовитись через 3–5 років, натомість країна отримає ринок, що працює.
