Частина коштів, нібито, буде дана у вигляді грантів (17 млрд), частина у вигляді кредитів (33 млрд). Додатково обговорюється механізм передачі Україні $200 млрд заморожених активів Росії.
Обговорюється також Трастовий фонд ЄС-Україна, який намагатиметься отримати початкові 20 млрд євро у вигляді внесків від країн ЄС та бюджету ЄС у формі грантів, кредитів та гарантій. У документах наголошується, що саме гарантії мають дати мультиплікативний ефект та призвести до інфраструктурних проектів загальною вартістю близько 100 млрд євро, що становить близько половини нагальних потреб України.
Вже пройшла новина про те, що австралійський мільярдер Ендрю Форрест, голова інвесткомпанії Tattarang інвестує $500 млн у Фонд розвитку України, який створюється за консалтингу фінансової групи BlackRock FMA.
Звучить все добре.
Але багато європейських лідерів (і не лише) висловили обережність через кілька факторів, які стримують їхнє бажання вкладати кошти в Україну.
Однією з головних проблем є нестача довіри українському держапарату та відчуття відсутності гарантій від військових ризиків. Також інвестори мають сумніви щодо ефективності українського правосуддя, що створює додаткові ризики для бізнесу.
Ще одним фактором, який перешкоджає інвестиціям, є нерозуміння ними інструментів для вкладення коштів в Україну.
За останній тиждень я мав три розмови з європейцями, яких цікавили надійні механізми.
Європейський Союз, як правило, не є професійним інвестором, і він схильний надавати перевагу портфельним інвестиціям, вкладаючи до 25% від загального обсягу проекту, без впливу на управління бізнесом.
Українському бізнесу складно знайти 75%, що залишилися, з урахуванням відсутності розвиненого фондового ринку і високої вартості банківського фінансування, яка може досягати до 30% річних.
Виходячи з анонсів, європейці готові надавати і гранти та кредити. Але про механізми знову-таки поки ні слова.
Кому та на яких умовах гранти? Хто ухвалює рішення? Кому кредити? Уряду чи бізнесу, який потребує відновлення? Не зрозуміло.
Однак, на мою думку, є перспективний інструмент, який може вирішити частину багатьох проблем та ризиків
Це — проектне банківське фінансування. Воно може покрити до 80% від загального обсягу інвестицій у проекти, зберігаючи при цьому керованість бізнесу з боку акціонерів-ініціаторів проекту.
Так, це інструмент саме для бізнесу, а не для державної скарбниці.
Якщо просто — для такого кредитування не потрібні зовнішні застави, банк виступає співінвестором до моменту запуску виробництва з подальшою трансформацією своєї ролі у класичного кредитора.
Проектне банківське фінансування може бути зрозумілим, вигідним інструментом для європейських інвесторів, оскільки дозволяє брати участь у конкретному проєкті та одночасно знижує ризики, пов’язані з основним бізнесом позичальника.
Механізм фінансування також зрозумілий і простий:
1. Західні фонди фінансують через купівлю бондів один із держбанків, які мають профільний досвід та команди (Укргазбанк або Укрексімбанк). Прибутковість за ними може бути до 7% -10% річних.
2. Банки прив’язаний ресурс використовують для проектного фінансування нових проектів за ставкою не вище 10%-12% річних та строком до 10 років.
3. У проекти банки дають до 80% від необхідного капіталу, 20% йде від ініціатора проекту.
4. Управління проектом зберігається за ініціатором, банк же використовує механізми супервайзингу та контролю фінансів, що дозволяє контролювати ризики.
5. Після запуску проекту за домовленістю банк стає просто кредитором, де побудований актив за новою вартістю стає запорукою.
Не потрібно винаходити велосипед. У Польщі до 80% кредитів бізнесу надаються у форматі проектного фінансування.
В Україні ж менше 1% (це довоєнна статистика).
Тож. Успіх України в наших руках і такий формат — здоровий компроміс між інтересами Заходу та потребою Української економіки.
