Відповідь очевидна — насамперед прогнозована податкова й тарифна політика. Інакше великі гравці не вкладатимуть коштів у вітчизняні підприємства.
Україна багата на корисні копалини. Але видобувна промисловість — це надзвичайно капіталомісткий бізнес, що потребує мільярдів доларів інвестицій. Чи прийде в цю сферу середній чи малий бізнес? Ні, це мають бути великі корпорації. Наприклад, для розроблення шахти, подібної до покровської, потрібно близько 10 млрд доларів. Нагадаю, що в Покровську розташована остання шахта з коксівним вугіллям в Україні.
Зараз багато говорять про можливість розробки шахт із коксівним вугіллям на заході України. Початкові інвестиції в такі проєкти стартують від 3−4 млрд доларів — і це лише для того, щоб дістатися до корисних копалин. Чи знайдеться компанія, готова вкласти такі кошти, коли тарифи на перевезення, електроенергію та податки постійно змінюються? Стабільність і прогнозованість — це саме те, що потрібно для великих інвестицій.
До того ж проєкти в нашій галузі мають дуже довгий термін окупності. Шлях інвестора — від отримання ліцензії до запуску виробництва — в середньому займає 18 років. Скільки нових шахт і збагачувальних фабрик відкрито в Україні за останні 20 років? Жодної. Так, є окремі проєкти на стадії розробки, а готових — нуль. Це і є відповідь на питання, чи все в країні добре з видобувною промисловістю.
Інвестиції у видобуток корисних копалин переважно робить великий український бізнес, що заробляє на експорті. Метінвест щороку інвестує близько 1 млрд доларів. Чи багато компаній здатні вкладати такі кошти лише в підтримання поточної діяльності?
Частка малого та середнього бізнесу у ВВП України становить лише 20%. Вся решта — це промисловість. І ми з вами живемо завдяки тому, що створює промисловість, а не малий і середній бізнес.
Труднощі, пов’язані з євроінтеграцією, теж не сприяють залученню інвестицій. Україна матиме три етапи зближення з Євросоюзом. Перший — моніторинг законодавства, а в добувній галузі він торкнеться 550 нормативних актів. Другий — розроблення нового законодавства або внесення змін до чинного. І третій етап — це імплементація ухвалених законів. Загалом цей процес триватиме 4−5 років.
Ми неодноразово відзначали, що позиція Брюсселя надзвичайно жорстка. Її суть полягає в тому, що ЄС ставить перед Україною чіткі вимоги: або ви приймаєте європейське законодавство, або ні. Тут немає місця для переговорів. Турбує позиція наших урядовців, які кажуть бізнесу, що нічого зробити з європейськими вимогами не можуть. Але ж у нас війна, зовсім інша економічна ситуація. Наприклад, металургійним заводам в Європі виділяють гранти на екологічну модернізацію. У нас такого немає. І ми не можемо відповідати європейським нормам. Уряд має це розуміти й шукати варіанти адаптації, щоб бізнес міг працювати, а країна рухалася вперед.
