Економіка країни, що воює, - це не обов'язково регрес. Іноді це шанс для великого промислового, технологічного та медичного прогресу.
На шостий місяць бойових дій росії проти України стало очевидним: ворог націлений вести війну на виснаження. Це означає, що кремль продовжуватиме атакувати всю країну, знищуючи не лише мілітарні цілі. Тому нам конче необхідно переорієнтувати економіку на військові рейки, щоб мати ресурси якомога довше протистояти ворогові і здобути перемогу. Чи здійснила Україна такий перехід? Перед тим як відповісти на це питання, давайте розберемося, в чому суть військової економіки.
У воєнний час головним пріоритетом уряду є оборонний сектор. Тому і податкові надходження, і позикові кошти спрямовуються переважно на утримання збройних сил та задоволення потреб національної безпеки. Перед державою стоїть завдання дуже ретельно підходити до розподілу ресурсів, щоб з одного боку здобути військову перемогу, з іншого — задовольнити життєво важливі потреби громадян.
Економіка країни, що воює — це не обов'язково регрес. Іноді це шанс для великого промислового, технологічного та медичного прогресу, адже перебуваючи у стані конкуренції, уряди змушені створювати якісніші оборонні продукти за нижчою ціною. Іноді країни з військовою економікою виходять із конфліктів сильнішими, ніж були раніше. Прикладами можуть бути США і Японія після Другої світової війни, Південна Корея після війни в Кореї.
США у Другій світовій війні: основи успіху
Нейтралітет Вашингтона до нападу на Перл-Харбор дозволив США налагодити важливі торговельні відносини із союзними державами, що значно спонукало економіку країни. Виробництво було переорієнтоване на військову техніку та боєприпаси, які на той час мали великий попит у Європі і які незабаром знадоблися їм самим.
Федеральний уряд почав активніше брати участь у соціальному та економічному житті країни, ніж наприкінці 20-х. Під час Другої світової в США була планова економіка. Стратегічні ресурси здійснювалися у кількостях, встановлених у Вашингтоні, і розподілялися між кінцевими користувачами урядовцями Ради з військового виробництва. Ключові ціни та заробітна плата регулювалися. Федеральний уряд породив низку мобілізаційних органів, які не тільки часто закуповували товари (або організовували їх закупівлю армією та флотом), а й безпосередньо керували виробництвом та вплинули на роботу приватних компаній та цілих галузей. На той час встановлювалися жорсткі вимоги для учасників тендерів. Так, щоб виграти державні контракти, бізнесу потрібно було запровадити чіткий облік витрат, графіки заробітної плати тощо.
Виробництво було переведено на військові рейки, насамперед — важку промисловість. Так, автомобільні компанії почали робити істотний внесок у створення літаків. Також було мобілізовано торгове кораблебудування, яке задовольняло зростаючий попит на морський транспорт для перевезення американських товарів до Великобританії та Франції. Літаки, кораблі (та судноремонтні послуги), військова техніка та боєприпаси були найважливішими товарами з ленд-лізу. З 1941 по 1945 США експортували в рамках програми допомоги союзникам товарів на суму близько $32,5 млрд.
Для наповнення скарбниці уряд поширив прибутковий податок практично на всіх американців та стягував його шляхом утримання із зарплати. Втім, податками покривалося лише 40-45% військових витрат, решта фінансувалося за рахунок боргів і доходу від емісії грошей. Натомість було обмежено підвищення заробітної плати під час війни приблизно до 15%. Стримування витрат домогосподарств поруч із контролем за цінами дозволило уряду контролювати інфляцію.
Також уряд розпочав випуск «військових облігацій». Приносячи лише 2,9% річних після 10-річного терміну погашення, вони служили цінним джерелом доходу для скарбниці і надзвичайно важливою інвестицією в перемогу для багатьох американців.
Військові замовлення допомогли США вирішити проблему безробіття. Так, у проекті створення важких бомбардувальників B-29 було задіяно сотні тисяч робітників. Загалом в американському авіабудуванні було зайнято приголомшливі 2 млн. осіб, при цьому вироблялося понад 125 тис. літаків.
Український контекст
Взяти американський кейс за приклад переходу на військову економіку Київ не може. На території США, на відміну від нас, не велися бойові дії, під артилерійським обстрілом не руйнувалися підприємства. росія в Україні б'є не лише по військовим обʼєктам, а й по житловим будинкам, об'єктам інфраструктури та виробничим потужностям. Станом на 8 серпня загальна сума прямої задокументованої шкоди інфраструктурі становить $110.4 млрд, підрахували в KSE Institute.
Очевидно, що незважаючи на атаки, що продовжуються, потрібно хоч якось відновлювати ділову активність у країні. На початку березня прем'єр-міністр Денис Шмігаль закликав бізнес переходити до економіки військового стану: «Відбудувати ефективну роботу всіх необхідних підприємств, мобілізувати ресурси, створити нову логістику». Було запущено програму переміщення виробництв на західну частину країни. Релокацією скористалися понад 700 підприємств, 500 із них уже відновили роботу. За словами прем'єра, держава з весни почала розміщувати на підприємствах замовлення для покриття найбільш критичних потреб.
Загалом із початком широкомасштабної війни український бізнес опинився у вкрай непростій ситуації – ланцюжки поставок були зруйновані, а морські порти заблоковані. Україна намагалась налагоджувати експорт залізницею, проте її можливості були непорівнянні з обсягами, які забезпечують морські порти. Ситуація створювала величезні ризики для голоду у світі, оскільки Україна – найбільший постачальник зернових. І лише наприкінці липня у Стамбулі було досягнуто згоди, завдяки яким вдалося розблокувати порти у Чорному морі. Однак вивезення металу, що забезпечував до війни значний приплив валюти до країни, досі неможливе.
Загалом українська економіка не була підготовлена до подібних викликів. Уряд мав вживати необхідні екстрені заходи. Так, через дефіцит пального скасували акциз на паливо, а також знизили ПДВ із 20% до 7%. Це допомогло забезпечити пальним населення та аграріїв у період посівної за прийнятними цінами. З початком війни активність ринку праці практично зупинилася. Деякий час бізнес намагався зберегти персонал. Щоб запобігти масовим звільненням, ФОПи, а також офіційно оформлені наймані співробітники приватного сектору, які проживають на території, де велися бойові дії, отримали від держави по 6,5 тис. грн. Однак, дивлячись на те, що війна триває, а економічна ситуація не покращується, підприємства почали оптимізувати витрати, зокрема, на фонд оплати праці. Лави безробітних поповнили також українці, які змушені переселятися із зон, де ведуться бойові дії. Таким чином, рівень безробіття, за оцінками НБУ, сягнув 35%. Для забезпечення зайнятості Кабмін запустив програму «еРабота», в рамках якої вже видав 52,7 млн. грн. 227 підприємцям на власну справу. Довоєнні зарплати вже не пропонують – кандидати без досвіду роботи у Києві не можуть розраховувати на суму понад 10 тис. грн.
Також зросла інфляція – зараз вона досягла 22,2% – у червні Нацбанк різко підняв облікову ставку – з 10% до 25%. Якийсь час регулятор тримав курс долара на позначці 29,25 грн. Також було встановлено обмеження на готівковому валютному ринку. Щоб зберегти міжнародні резерви, а також для мінімізації карткового туризму, НБУ з 21 травня 2022 року дозволив банкам встановлювати свої курси з продажу готівкової валюти.
Давати відсіч агресору Україна змушена в умовах дірки у бюджеті. Щомісячний дефіцит держскарбниці становить $5 млрд. Джерелами фінансування держбюджету з початку повномасштабного вторгнення стали військові облігації, кредити від міжнародних фінансових організацій, двосторонні позики та гранти. Не обійшлося без емісії. З початку повномасштабного вторгнення до 27 липня НБУ надрукував 240 млрд грн.
«Держава робить що може за цих умов. Якісь «ручні» рішення вдалі (фіксація валютного курсу замість монетарного якоря ставки; пряме, але все ж таки обмежене фінансування дефіциту через друк гривні), якісь — не дуже (фіксація цін на бензин, дозвіл на безмитне ввезення в євроблях)», — зазначає заступник директора Центру економічної стратегії Марія Рєпко.
«Сучасна економіка України організована за ринковими принципами. Державний сектор створює лише близько 9% ВВП країни. За такої організації економіки держава не може безпосередньо наказати підприємствам, що і як їм виробляти і змушені впливати на них тільки через систему державних закупівель, пільгові кредити, пільгове оподаткування тощо. - коментує InVenture Олександр Хмелевський, кандидат економічних наук, незалежний експерт - Звичайно, оборонне державне замовлення під час війни було збільшено. Частина підприємств, які раніше виробляли цивільну продукцію, частково чи повністю перейшли виготовлення військової продукції. Однак говорити, що в економіці відбулися кардинальні зміни, і вона переорієнтувалася на потреби армії не доводиться.»
Частково це пояснюється постійними обстрілами, руйнуваннями та захопленнями оборонних підприємств, продовжує він. Проте держава повною мірою не використовує потужності тих виробництв, які працюють, і не відновлюють виробництво на зупинених заводах.
В Українському інституті майбутнього вважають, що в країні необхідно провести аудит можливостей підприємств виробляти військову продукцію та ремонтувати техніку.
Експерти також зазначають: Україна надто покладається на допомогу союзників.
«Війна дає шанс для модернізації оборонно-промислового комплексу, збільшення частки переробної промисловості у ВВП країни, розвитку високотехнологічного виробництва, але, схоже, цей шанс використано не буде. Ми змушені ввозити більше імпортної продукції, щоб забезпечити потреби ЗСУ та населення. Тому війна стане поштовхом для розвитку економіки США та ЄС, а не України», — каже Хмелевський.
Деякі економісти звертають увагу на те, що в країні досі не скасовано багато премій, надбавок держслужбовцям. Також з огляду на падіння купівельної спроможності громадян викликають сумнів такі проекти розвитку, як стимуляція зайнятості шляхом видачі мікрогрантів. Дискусійним залишається питання дозволу виїзду чоловіків на заробітки за кордон. Адже це з одного боку допомогло б збільшити надходження валюти, з іншого — знизити тиск на бюджет. Водночас зараз обговорюється нова податкова реформа, яка передбачає запровадження 10% податку на прибуток, 10% — ПДФО та 10% — ПДВ, тобто суттєвого зниження ставок, але підвищення військового збору до 3%, а також скасування ЄСВ. У такому разі виникає питання: чим буде наповнити бюджет та Пенсійний фонд? Загалом альтернативи міжнародної допомоги для економіки воєнного часу України, мабуть, немає, кажуть експерти. Але й жорстка економія – відмова від премій, надбавок, проектів розвитку – неминуча.
