Український бізнесмен, політик і філантроп Віктор Пінчук, засновник компанії EastOne та Фонду Пінчука, один із найбагатших людей країни та зять екс-президента Леоніда Кучми, завершив багаторічний процес перерозподілу своїх активів між членами сім’ї. Тепер приблизно в рівних долях його бізнеси належать, крім нього самого, його дружині Єлені Пінчук та чотирьом їхнім дітям.
Процес перереєстрації не був одномоментним і тривав роками. Він розпочався у 2006–2007 роках зі створення трастової інфраструктури, коли акції материнської кіпрської компанії Interpipe Holdings PLC були передані до дискреційних трастів, керованих професійними трастовими компаніями у Франції, Великій Британії, Швейцарії та на острові Джерсі. Бенефіціарами тоді офіційно були вказані Віктор Пінчук та члени його сім’ї.
У 2007 році була створена EastOne Group Limited у Лондоні для управління всіма активами та підготовки до потенційного IPO, а в 2016 році в британському реєстрі PSC офіційно зареєстровані Віктор і Єлена Пінчук з долями від 25% до 50%. В Україні медіагрупи StarLightMedia (канали СТБ, «Новий канал», ICTV) також вказали подружжя Пінчуків як кінцевих бенефіціарів, при цьому ланцюжок власності проходив через довірених осіб у різних країнах і офшорах.
Найбільш інтенсивна фаза реструктуризації припала на 2021–2024 роки. На початок 2026 року кінцевими бенефіціарними власниками стали шість осіб із приблизно рівними частками: сам Віктор Пінчук, його дружина Єлена, старша дочка Марія, пасинок Роман, а також молодші дочки Катерина та Вероніка. Долі Єлени Пінчук зареєстровані більш ніж у 85 компаніях, що відображає масштаб і глибину сімейної структури.
У лютому 2024 року Пінчук повністю вийшов зі складу бенефіціарів радіохолдингу Tavr Media, передавши контроль довгостроковому партнеру Миколі Баграєву. Цей крок став реакцією на антиолігархічний закон, який зробив володіння медіа одним із най«токсичніших» критеріїв для визначення олігарха.
Перереєстрація активів Пінчука зумовлена поєднанням кількох факторів. Прийняття у 2021 році закону про деолігархізацію стало головним каталізатором, оскільки бізнесмен відповідав одразу кільком критеріям — участь у медіа, домінуюче положення на ринку промислового бізнесу та високий стан, оцінюваний у кілька мільярдів доларів. Посилення військових і санкційних ризиків після повномасштабного вторгнення Росії, а також загострення міжнародних вимог щодо прозорості власності у Великій Британії, США та на Кіпрі зробили класичні офшорні схеми неможливими. Додатковий тиск створили нові українські закони про розкриття кінцевих бенефіціарів, що набули чинності у 2022–2023 роках.
Метою перерозподілу активів стало не лише дотримання вимог законодавства, але й стратегічний захист сім’ї та бізнесу. Розподіл власності між членами сім’ї дозволяє знизити ризик визнання олігархом, мінімізувати санкційні загрози, забезпечити спадкоємність бізнесу та зберегти репутацію. Формальне залучення дітей до структури власності гарантує безперервність управління, а вихід з медіа-бізнесу усунув один із най«токсичніших» критеріїв.
Експерти відзначають, що подібна практика поширена серед багатих сімей у світі. Йдеться про розподіл власності між родичами для зменшення регуляторних і спадкових ризиків, а також для забезпечення довготривалої стійкості бізнесу. У випадку Пінчука нова структура захищає активи від можливих санкцій і рейдерських атак, спрощує міжнародні операції та зміцнює статус бізнес-групи як сімейного капіталу з соціальним і філантропічним іміджем.
