Останнім часом тільки й бачу рекламу, що наполегливо пропонує українцям інвестувати в самі різні проєкти в Україні, переважно у сфері «малої» енергетики, військового виробництва та нерухомості
Навіть не віриться в подібну ділову активність під акомпанемент вибухів та полум’я пожеж. Інколи здається, що Україна — ледь не єдина в світі країна, де під час війни не падають ціни на нерухомість, а будівельні компанії продовжують продавати квадратні метри численним бажаючим, напевно, затятим оптимістам.
Зазвичай пропозиції щедрі та обіцяють інвесторам 20−30%, а то й більше відсотків річної дохідності, навіть в доларах чи євро, що одразу ж підвищує привабливість пропозиції і запалює вогник в очах ласих до прибутків інвесторів.
Оце розмах, оце життя! Десь там в Нью-Йорку чи Лондоні досвідчені професійні фінансисти змушені відчайдушно битися за 10−15% на рік, працюючи з ранку до ночі та залучаючи в команди найкращих випускників елітних університетів, а тут — вдвічі більше, і навіть
Ніяких надзвичайних зусиль докладати не потрібно. Це на Wall Street аналітик день і ніч працює над складними фінансовими моделями, щоб дійти якогось висновку щодо інвестиційної привабливості об'єкта, а у нас це зайве, хоча б тому, що аналізувати часто нічого — ні звітності, ні фактів, ні деталей. Мабуть, спонсори проєктів не хочуть марнувати вашого часу і просто пропонують повірити їх досвіду та вмінню заробляти.
В гарній обгортці вправні продавці намагаються сховати різний мотлох
Напевно, прочитавши останній параграф мого опусу, ви вже задаєте собі питання: хто ж в такі проєкти інвестує, не заглибившись в суть, не проаналізувавши припущення, не перевіривши дані та не замислившись над тим, звідки братимуться ті самі десятки відсотків прибутку в розореній війною економіці?
Але ж ні — величезна кількість звичайних українців і справді вкладають мільярди гривень у розрекламовані проєкти, інколи навіть не ставлячи очевидних питань, які традиційно мають виникати в подібних випадках. Ну, наприклад…
Чому такі унікальні можливості заробити пропонують саме роздрібним інвесторам? Колись спонсори таких проєктів їздили за грошима до Лондону, Цюріху та інших фінансових центрів, а тепер шукають собі партнерів через Facebook та Instagram. Років 15 тому про якусь справді гарну інвестиційну можливість з пересічним громадянином взагалі б ніхто говорити не став, а зараз — «Ласкаво просимо! Давайте ваші гроші!» — ще й подякують та благословлять на прощання.
Чому подібні проєкти не пропонують інституційним інвесторам? Чи дорогу до фінансових столиць забули? Чи гроші за кордоном закінчилися? Та ні — ні те, ні інше. Дорога і справді стала довше, але все ще відкрита, а грошей в світі досхочу. Напевно, просто немає у серйозних інвесторів бажання інвестувати в подібні можливості. Не збуджує їх ані реклама, ані запропоновані умови, ані шалена дохідність.
Чому? Причини можуть бути самими різними. Перше, що спадає на думку — війна: краще перечекати, адже будь-які війни рано чи пізно закінчуються. А ось із другим — корупцією — складніше, бо кінця можна й не дочекатися: наша корупція стійка, незламна і потужна.
А може, історія про привабливість проєктів не відповідає дійсності, і в гарній обгортці вправні продавці намагаються сховати різний мотлох? Може й так, ви ж знаєте, що не все золото, що блищить. І якщо професійні інвестори звикли не сприймати на віру та аналізувати, то самі розумієте, що «роздрібний» інвестор — набагато легша здобич. Недаремно, ж професіоналів називають «розумними» грошима, а роздрібних, скажімо так — не дуже.
І трохи наївно вважати, що «розумні гроші» просто не помітили захоплюючі інвестиційні можливості, які так агресивно пропонують широкому загалу в соціальних мережах.
А ще, як це часто трапляється в подібних ситуаціях, аналізувати буває просто нічого — звітності немає, припущення аж обпікають оптимізмом, а розрахунки просто знущаються з правил логіки в намаганні вийти на «такий як треба» результат. Хоча хто в Україні звертає увагу на такі дрібниці!?
Ще одне важливе питання, яке професійні інвестори напевно задали б спонсорам проєкту: чи планують вони інвестувати разом з ними, чи лише намагаються вийти з проєктів, продаючи свої частки вроздріб? Запитайте, раптом щось цікаве почуєте…
Що ж штовхає наших громадян у вир подібної інвестиційної діяльності? Звісно, можна з приємністю та гордістю вважати, що український народ за своєю природою — дуже чесний, довірливий і оптимістичний, але в цьому є певні сумніви. Народ як народ — не краще, ні гірше. Швидше, припускаю, потенційним українським роздрібним інвесторам просто не вистачає знань про те, як працює інвестиційний світ, і постулат про те, що спочатку краще аналізувати, а вже потім вкладати, не для всіх є очевидним. Десятиліття досвіду в малому бізнесі беруть своє: бізнес-плани — це для слабаків, багатьом ближче тактика Наполеона — спочатку долучимося, а там видно буде.
Власне, нічого нового під сонцем, але під час війни з’явився ще один фактор, який підштовхує людей легше розлучатися з грошима. Уявіть, що у вас в банках чи «під матрацом» накопичилися суттєві запаси готівки, та ще й у національній валюті. Хіба в Україні мало заможних людей?! І що з цими грошима робити? Тримати в гривні ризиковано, бо інфляція та можлива девальвація все знецінить. Можна купувати валюту, але її також з'їдає зростання цін, та й зберігати десь потрібно. На закордонні ринки капіталу теж не відправиш через існуючі обмеження, хіба що мізерними сумами. В Україні інвестувати немає у що, окрім ОВДП.
І в такій ситуації, коли дивишся на заощадження, які просто тануть на очах, — хочеш не хочеш, а подумаєш про нерухомість, військові технології та енергетику, які так активно рекламують в інтернеті.
А якщо ще й владу послухати, яка дає голову на відсіч, що після війни інвестиції тектимуть в Україну рікою — цікаво, чи самі вони в це вірять? — то швиденько дістанеш гроші зі схованки і купиш собі якусь сотню квадратних метрів з теплоенергетичною установкою та сонячними панелями, яку захищатимуть найкращі в світі українські дрони.
І якщо, власне, підвести підсумки дискусії, то маємо очевидну «гру в дурня» — це коли єдиною причиною у щось інвестувати є надія, що знайдеться хтось дурніший, хто в майбутньому купить ваш актив ще дорожче. Ось тільки щоб в якийсь момент не з’ясувалося, що ланцюжок цієї гри закінчується на вас, і саме вам доведеться стати «переможцем», щедро заплативши за успіх. Інколи — чужий.
