Іранська компанія Iran Hormoz та російська держкорпорація Росатом уклали контракт на $25 млрд для будівництва чотирьох енергоблоків атомної електростанціх у місті Сірік, провінція Хормозган.
Загальна потужність комплексу сягатиме близько 5 000 МВт, що становитиме суттєвий внесок у виконання стратегічної програми Ірану з нарощування атомної генерації до 20 ГВт до 2040 року.
Деталі угоди
-
Росатом виступить генеральним підрядником: від проєктування до введення станцій в експлуатацію.
-
Планується зведення чотирьох енергоблоків покоління III на ділянці у 500 га.
-
Проєкт інтегрований у 20-річну програму розвитку атомної енергетики Ірану.
-
Голова Організації атомної енергії Ірану Мохаммад Ісламі наголосив на важливості технологічної співпраці, зокрема у сфері малих модульних реакторів (SMR).
Історичний контекст
-
Іран уже має досвід із Росатомом – діючу АЕС Бушер (1 000 МВт). Другу та третю черги планували завершити у 2024–2026 роках, однак проєкт зіштовхнувся із затримками.
-
Росатом також будує першу турецьку АЕС Аккую, але зіткнувся з фінансовими труднощами, що викликало сумніви у його здатності масштабно реалізовувати проєкти одночасно.
Геополітичний вимір
-
Угода демонструє поглиблення енергетичного альянсу між Москвою та Тегераном, особливо в умовах санкційного тиску з боку Заходу.
-
Раніше сторони домовилися про постачання 55 млрд м³ газу та фінансування енергетичних проєктів.
-
Угода підписана за кілька днів після повідомлень про можливе відновлення санкцій ООН і ЄС проти Ірану через порушення ядерної угоди 2015 року (механізм «snapback»).
Ризики та виклики
-
Фінансові – $25 млрд є надзвичайно масштабною сумою для двох економік, які самі перебувають під санкціями.
-
Технологічні – обмежений доступ до західних технологій і обладнання може сповільнити реалізацію.
-
Політичні – нова хвиля санкцій може ускладнити фінансування, логістику й міжнародне страхування проєкту.
-
Репутаційні – співпраця з Росією може ще більше ізолювати Іран від інших технологічних партнерів.
Перспективи
Для Ірану проєкт є символом стратегічної незалежності в енергетиці та прагнення стати регіональним ядерним гравцем. Для Росії – це спроба закріпити вплив на Близькому Сході та продемонструвати, що попри санкції вона залишається ключовим постачальником ядерних технологій.
Проте практична реалізація виглядає вкрай складною: дефіцит фінансування, санкції та внутрішні виклики можуть перетворити угоду на багаторічне будівництво із невизначеним результатом.
