Український ринок M&A на прискоренні: хто купує активи, куди рухається капітал у 2026 році

Обсяг українського ринку злиттів і поглинань у 2025 році зріс у півтора раза — до $1,7 млрд, а вже за перші п’ять місяців 2026-го досяг $1 млрд. Найбільші угоди концентруються в агросекторі, технологіях, енергетиці та фінансах, українські компанії дедалі активніше купують бізнеси за кордоном, а DefenseTech готується перейти від невеликих венчурних раундів до міжнародних стратегічних угод.

Український ринок M&A не просто адаптувався до повномасштабної війни — він поступово переходить до нового циклу розвитку. Угоди стають більшими, локальний капітал активніше консолідує активи, українські групи виходять на міжнародні ринки, а іноземні стратегічні інвестори повертаються до придбання виробничих, фінансових, логістичних і технологічних компаній.

Водночас війна радикально змінила саму логіку угод. Інвестори оцінюють не лише виручку, EBITDA чи ринкову частку бізнесу, а передусім його здатність працювати під час атак на енергосистему, мобілізації персоналу, перебудови логістики, валютних обмежень і постійних регуляторних змін.

Через це якісні українські активи не перетворилися на дешевий distressed market, як очікували деякі потенційні покупці у 2022 році. Навпаки, стійкі компанії, які зберегли команди, клієнтів і операційну ефективність, нерідко можуть диктувати умови покупцям.

Матеріал підготовлено на основі дослідження юридичної фірми Aequo та Forbes Ukraine «Загартовані інвестиції. Аналіз ринку злиття і поглинання у 2025–2026 роках».

Основні показники українського ринку M&A

Згідно з методологією дослідження, до розрахунку включалися угоди вартістю від $5 млн, у межах яких покупець отримував щонайменше 10% активу. Враховувалися придбання українських бізнесів, внутрішні угоди, купівля іноземних компаній українськими інвесторами, створення спільних підприємств та інші форми входження у капітал.

У 2025 році загальний обсяг ринку збільшився приблизно на 55%, а кількість великих транзакцій — з 37 до 41. За перші п’ять місяців 2026 року було укладено 19 угод загальним обсягом близько $1 млрд — майже 60% результату всього попереднього року.

Такі показники не означають, що ринок уже повернувся до довоєнної норми. Він залишається висококонцентрованим: у 2025 році на п’ять найбільших угод припало 51% сукупної вартості M&A, а за перші п’ять місяців 2026-го дві найбільші транзакції сформували 47% ринку.

Однак загальна тенденція свідчить про відновлення довіри до українських активів і готовність інвесторів приймати довгострокові рішення навіть за відсутності повної безпекової визначеності.

Чому війна не перетворила Україну на ринок дешевих активів

На початку повномасштабного вторгнення частина іноземних інвесторів очікувала, що власники українських компаній будуть змушені продавати бізнеси зі значними дисконтом. Передбачалося, що на ринку з’явиться велика кількість проблемних активів, а покупці з ліквідністю отримають можливість придбати їх за мінімальними мультиплікаторами.

Цей сценарій реалізувався лише частково.

Компанії, які не змогли адаптуватися, справді втратили частину вартості або припинили діяльність. Проте найбільш якісні підприємства перебудували ланцюги постачання, перенесли виробничі потужності, диверсифікували ринки збуту, забезпечили резервне енергопостачання та навчилися управляти командами в умовах мобілізації й міграції.

У результаті інвестор купує вже не довоєнний бізнес, який просто пережив кризу, а компанію, що пройшла надзвичайно складний тест на стійкість.

Саме тому для якісних активів формується своєрідний ринок продавця. Власники бізнесів, які демонструють прибутковість, прозору звітність, стабільну команду та зрозумілу стратегію, не готові погоджуватися на автоматичний «воєнний дисконт».

Для покупця це змінює ключове питання угоди. Замість «наскільки дешево можна придбати актив» дедалі важливішим стає інше: «чи зможе покупець реально закрити транзакцію та забезпечити подальший розвиток бізнесу».

Підготовленість активу формує премію до оцінки

Фінансові показники залишаються важливими, однак під час війни вони є лише частиною інвестиційного аналізу.

Покупці додатково перевіряють:

• стабільність управлінської команди;
• залежність від окремих засновників або ключових працівників;
• здатність компанії працювати під час перебоїв з електроенергією;
• диверсифікацію постачальників і клієнтів;
• якість управлінської та фінансової звітності;
• структуру корпоративних прав;
• наявність критичної інфраструктури та резервних потужностей;
• стійкість логістичної моделі;
• валютні, санкційні та регуляторні ризики.

Тому премію отримують не просто прибуткові, а підготовлені компанії. Бізнес із нижчою EBITDA, але прозорою структурою і передбачуваною операційною моделлю, може бути для інвестора привабливішим за формально більш прибутковий, але юридично або управлінськи хаотичний актив.

Для українських власників це означає, що підготовку до продажу потрібно починати задовго до виходу на ринок: структурувати власність, упорядковувати звітність, захищати інтелектуальні права, формалізувати відносини з менеджментом і зменшувати залежність від засновника.

Структура угоди стала важливішою за номінальну ціну

У довоєнних умовах переговори переважно концентрувалися навколо оцінки бізнесу та мультиплікатора. Сьогодні навіть погоджена ціна не гарантує закриття транзакції.

На практичну реалізацію M&A впливають валютні обмеження, місце проведення розрахунків, структура власності, джерела фінансування, можливість репатріації коштів, податкові наслідки та порядок отримання регуляторних дозволів.

Через це угоди дедалі частіше передбачають:

• відкладені платежі;
• поетапний перехід корпоративних прав;
• escrow-рахунки;
• прив’язку частини ціни до майбутніх результатів бізнесу;
• earn-out;
• продавцеве фінансування;
• опціони на придбання залишкової частки;
• створення спільного підприємства замість повного поглинання.

Показовим є придбання частки у виробнику торговельного обладнання Modern Expo. За умовами угоди частка польського партнера поступово переходить до українського співвласника через щорічні виплати. Повний контроль над бізнесом має бути консолідований протягом кількох років.

Така модель дозволяє покупцеві розподілити фінансове навантаження, а продавцеві — отримати узгоджену вартість без надмірного дисконту.

У сучасних українських умовах переможцем конкурентного процесу може стати не покупець із найвищою пропозицією, а інвестор, який запропонував найреалістичніший механізм розрахунків і найбільш передбачуваний шлях до закриття.

Український капітал став одним із головних драйверів ринку

Однією з найпомітніших змін 2025 року стало зростання ролі внутрішніх покупців. Частка внутрішніх M&A збільшилася з 40% у 2024 році до 55% у 2025-му.

Цьому сприяли одразу декілька факторів.

По-перше, найбільші українські компанії продовжують генерувати значну ліквідність. Через обмежені можливості виплати дивідендів і здійснення частини транскордонних операцій кошти накопичуються на рахунках і можуть бути спрямовані на внутрішні придбання.

Наприклад, грошова ліквідність «Київстару» за три роки, за даними дослідження, збільшилася у 12 разів — до 20 млрд грн. Це створило фінансову базу для серії масштабних придбань.

По-друге, локальні інвестори краще оцінюють українські ризики. Вони мають власні операційні команди, розуміють роботу регуляторів, можуть швидше організувати фінансування та не потребують значної премії за незнайому юрисдикцію.

По-третє, українські бізнес-групи дедалі активніше використовують M&A як інструмент диверсифікації: телеком інвестує в цифрові сервіси та енергетику, ритейл купує логістичні комплекси, торговельні групи — генеруючі потужності, аграрні компанії — переробні підприємства та закордонних виробників.

Outbound M&A: український бізнес купує компанії за кордоном

Паралельно зі зростанням внутрішніх угод посилюється міжнародна експансія українських компаній.

Найбільш показовим прикладом став МХП. У 2025 році група придбала понад 92% іспанського виробника м’яса птиці та свинини Grupo Uvesa. Вартість транзакції становила близько $300 млн, що зробило її найбільшою українською M&A-угодою року.

У 2026 році МХП продовжив міжнародне розширення, оголосивши про придбання грецького виробника курятини Th. Nitsiakos AVEE. Вартість цієї угоди оцінюється в межах $290–330 млн.

Міжнародні придбання дозволяють українським компаніям одночасно вирішувати декілька завдань:

1. диверсифікувати географічні та безпекові ризики;
2. отримати виробничі потужності в ЄС;
3. вийти до нових клієнтів і торговельних мереж;
4. інтегрувати українську операційну експертизу в європейські компанії;
5. зменшити залежність від експорту з території України;
6. підготувати бізнес до повноцінної інтеграції у єдиний ринок ЄС.

Outbound M&A поступово перестає бути винятком. Для великих аграрних, промислових, технологічних і оборонних компаній закордонні придбання стають природним етапом розвитку.

АПК закріплюється як головний якір M&A-ринку

У 2025 році на агропромисловий комплекс припала майже третина угод. Разом з ІТ і нерухомістю ці три сектори сформували 72% ринку.

За перші п’ять місяців 2026 року на АПК та технології припало вже 64% сукупного обсягу M&A.

МХП — Uvesa та Nitsiakos

Дві міжнародні угоди МХП стали найбільшими транзакціями відповідно 2025-го та перших п’яти місяців 2026 року. Вони демонструють, що великі українські аграрні групи переходять від експортної моделі до створення міжнародних виробничих платформ.

Мета таких придбань полягає не лише у нарощуванні обсягів. Українські компанії отримують локальні бренди, торговельні зв’язки, сертифікацію, доступ до європейських мереж і можливість працювати без логістичних обмежень, пов’язаних із війною.

Bunge — Вінницький олійножировий комбінат

Найбільшою угодою за участю іноземного покупця у 2025 році стало придбання Bunge 85% Вінницького олійножирового комбінату приблизно за $138 млн.

З урахуванням раніше придбаної частки загальна оцінка підприємства становила близько $162 млн.

Угода посилює консолідацію української олійноекстракційної промисловості. Після придбання частка потужностей Bunge наблизилася до 15%, тоді як Kernel контролює близько 25%.

Конкуренція між переробниками дедалі більше зміщується з ринку готової продукції на ринок сировини, логістики та доступу до експортної інфраструктури.

Enselco — «Агро-Регіон»

Найбільшою внутрішньою угодою перших п’яти місяців 2026 року стало придбання «Енселко» аграрної групи «Агро-Регіон». Вартість транзакції оцінюється у $100–150 млн.

Такі угоди свідчать про подальшу консолідацію аграрного ринку: сильні оператори нарощують земельний банк, елеваторні потужності, логістичні можливості та частку у виробництві.

«Київстар» створює цифрову екосистему через серійні поглинання

Одним із найактивніших покупців 2025–2026 років став «Київстар». Компанія переходить від класичної телеком-моделі до багатопрофільної цифрової платформи.

Найбільші придбання компанії:

• Tabletki.ua — близько $160 млн;
• Uklon — $155,2 млн;
• збільшення частки у Helsi — приблизно $10,5 млн;
• регіональний інтернет-провайдер Shtorm — близько $9,7 млн;
• сонячна електростанція потужністю 12,95 МВт — $8,2 млн;
• шість сонячних електростанцій загальною потужністю 105 МВт — близько $81 млн.

Придбання Uklon створило для «Київстару» вертикаль мобільності, Tabletki.ua та Helsi — платформу цифрової медицини, а купівля енергетичних активів зменшує залежність від нестабільного електропостачання.

Особливістю стратегії є орієнтація не просто на придбання прибуткових компаній, а на створення взаємопов’язаної цифрової екосистеми.

Критеріями відбору активів є потенціал великої аудиторії, сильна команда, можливість створення синергії та перспективи міжнародного масштабування.

Технологічні компанії знову залучають великий міжнародний капітал

Найбільшою угодою за участю іноземного інвестора у перші п’ять місяців 2026 року стала інвестиція WestCap у платформу онлайн-навчання Preply, оцінена приблизно у $150 млн.

Цей кейс підтверджує, що українські технологічні компанії з глобальною бізнес-моделлю залишаються привабливими для міжнародних фондів навіть під час війни.

Для таких компаній ключове значення має не фізична присутність активів в Україні, а:

• міжнародна клієнтська база;
• валютна виручка;
• глобально структурована корпоративна модель;
• захищена інтелектуальна власність;
• високі темпи масштабування;
• можливість майбутнього IPO або стратегічного продажу.

Водночас ринок відчуває дефіцит зрілих технологічних активів. Інвестиційного капіталу стає більше, але кількість компаній, які відповідають вимогам великих інвесторів, зростає повільніше.

Нерухомість і логістика: інвестори переходять до великих готових активів

Комерційна нерухомість у 2025 році стала одним із найбільш активних сегментів M&A.

Серед найбільших транзакцій:

• придбання першої черги БЦ «Леонардо» та ТРЦ «Універмаг “Україна”» компанією City Capital Group — орієнтовно $70–100 млн;
• придбання 75% Міжнародного виставкового центру структурами Максима Кріппи — близько $60 млн;
• купівля логістичного комплексу «Омега-1 Логістик» мережею EVA — близько $36 млн;
• придбання ТРЦ Sky Park фондом Inzhur REIT — близько $35,8 млн.

Купівля логістичного комплексу мережею EVA демонструє зростання попиту на власну інфраструктуру. Великі ритейлери та e-commerce-компанії прагнуть контролювати склади, сортування і доставку замість повної залежності від орендодавців.

Угода зі Sky Park стала показовою для розвитку колективного інвестування. У придбанні торговельного центру через Inzhur REIT взяли участь майже 38 000 приватних інвесторів.

Це створює нову модель фінансування великих об’єктів нерухомості, за якої покупцем виступає не одна бізнес-група, а фонд, що акумулює капітал тисяч учасників.

Енергетика стає окремим напрямом корпоративної експансії

Масштабне пошкодження української енергосистеми створило одночасно значний ризик і новий інвестиційний ринок.

Компанії інвестують не лише у відновлення мереж та генерації, а й у придбання готових енергетичних активів.

Серед помітних угод:

• придбання «Київстаром» шести сонячних електростанцій у Львівській області за близько $81 млн;
• купівля Concorde Capital української нафтогазосервісної компанії «Бейкень Енергетика Україна» приблизно за $25 млн;
• продаж Green Genius українського портфеля відновлюваної енергетики групі «Фокстрот» орієнтовно за $15 млн;
• придбання «Київстаром» окремої сонячної електростанції за $8,2 млн.

Для великих промислових, телекомунікаційних і торговельних компаній власна генерація стає не лише способом забезпечити безперервність роботи. Це також механізм хеджування майбутніх цін на електроенергію.

Енергетичний M&A, імовірно, розвиватиметься у трьох напрямах: розподілена газова генерація, відновлювана енергетика та системи накопичення енергії.

Фінансовий сектор повертається до великих транзакцій

Фінансові та страхові компанії також активізували M&A.

У 2025 році група «ТАС» Сергія Тігіпка придбала Ідея Банк у польського Getin Holding. Сума угоди становила $36,5 млн.

У 2026 році польська група PZU погодила придбання українського бізнесу MetLife. Вартість транзакції оцінюється приблизно у $100 млн. На початок року MetLife контролювала близько 49,2% українського ринку премій зі страхування життя, тоді як частка PZU становила 6,8%.

Французька Credit Agricole також підписала угоду щодо придбання до 100% акцій банку «Львів» орієнтовно за $40 млн.

Ці транзакції свідчать про поступове повернення стратегічного інтересу до фінансового сектору. Проте значний потенціал ринку поки обмежує невизначеність державної політики щодо оподаткування банків та майбутньої приватизації державних фінансових установ.

Глобальний логістичний оператор уперше інвестував у капітал українського портового терміналу

Однією з найбільш стратегічно важливих угод 2026 року стало придбання Mediterranean Shipping Company 51% Контейнерного термінала TIS.

Вартість угоди оцінюється у $30–40 млн.

Це перший випадок, коли глобальний морський перевізник такого масштабу безпосередньо входить у капітал українського портового терміналу.

Транзакція має значення не лише для конкретного активу. Вона демонструє довгострокову зацікавленість міжнародного логістичного оператора в українських вантажопотоках, портовій інфраструктурі та майбутньому відновленні морської торгівлі.

Участь стратегічного портового оператора може забезпечити терміналу доступ до глобальної клієнтської мережі, технологій управління та інвестицій у модернізацію.

Приватизація стала помітним джерелом M&A-активів

У 2024–2025 роках відбулося декілька великих приватизаційних угод.

Найбільшою стала приватизація Об’єднаної гірничо-хімічної компанії. Структура NEQSOL Holding придбала підприємство за понад 3,9 млрд грн, або приблизно $96 млн.

Ще одним великим активом став завод «Аерок», придбаний BGV Group за 1,89 млрд грн.

У першій половині 2026 року масштабних приватизацій було менше, проте потенціал другої половини року залишається значним. Орієнтовна стартова вартість активів у плані великої приватизації становила 29,4 млрд грн.

Серед найбільших потенційних об’єктів:

• Одеський припортовий завод;
• ТРЦ Ocean Plaza;
• Миколаївський глиноземний завод.

Для інвесторів головним ризиком приватизації залишається не лише стан підприємства. Не менш важливими є регуляторна стабільність, експортні обмеження, доступ до сировини, боргові зобов’язання та можливість отримати всі дозволи до фактичного закриття.

DefenseTech: від невеликих раундів до глобальних оборонних платформ

Оборонні технології є найдинамічнішим, але водночас найменш прозорим сегментом українського інвестиційного ринку.

За оцінками дослідження, обсяг виробництва українського DefenseTech без урахування невеликих складальних виробництв збільшився з $1,4 млрд у 2021 році до $6,8 млрд у 2025-му.

Більшість інвестиційних угод у секторі поки не потрапляє до загальної статистики M&A, оскільки їхній розмір часто не перевищує $5 млн. Вони можуть закриватися швидко, без публічного розкриття оцінки та зі скороченим due diligence.

Локальні фонди MITS Capital, Green Flag Ventures, Angel One та Nezlamni залишаються важливими джерелами раннього капіталу. Міжнародні інвестори входять більш вибірково — переважно у компанії, які мають глобально застосовну технологію або вже структурували міжнародний бізнес.

Вихід за межі державного оборонного замовлення

Головним обмеженням для оцінки українських DefenseTech-компаній є залежність від одного замовника — держави, яка перебуває у стані війни.

Без доступу до експорту інвестору складно оцінити довгостроковий ринок, потенційний exit та здатність компанії масштабуватися після завершення активної фази бойових дій.

Ситуацію поступово змінює модель спільного виробництва з іноземними партнерами.

Перші проєкти Build with Ukraine, а згодом Drone Deal, передбачають, що українська сторона надає технології та критичні компоненти, іноземний партнер — фінансування й виробничий майданчик, а уряд країни-партнера закуповує продукцію.

Така конструкція дозволяє українській компанії:

• вийти за межі внутрішнього замовлення;
• створити виробництво у безпечній юрисдикції;
• залучити міжнародний капітал;
• отримати доступ до іноземних державних контрактів;
• диверсифікувати ризики;
• підвищити оцінку бізнесу.

Перший оборонний «єдиноріг»

Одним із найбільш показових кейсів стала UForce, яка у березні 2026 року залучила $50 млн від Shield Capital, Lakestar та Ballistic Ventures за оцінки $1,1 млрд.

Особливістю угоди став повністю міжнародний синдикат спеціалізованих оборонних фондів.

Це сигнал переходу від сприйняття українського DefenseTech як локальної воєнної індустрії до формування глобального класу технологічних компаній.

Наступним етапом можуть стати стратегічні придбання українських виробників великими американськими та європейськими оборонними корпораціями, транскордонна консолідація, спільні підприємства та вихід найзріліших компаній на публічні ринки.

Чому стандартний due diligence не працює у DefenseTech

Оборонні угоди мають декілька принципових особливостей.

По-перше, регуляторні та експортні обмеження фактично визначають, хто може стати інвестором і чи можлива транзакція взагалі.

По-друге, класичні методи оцінки часто не працюють через відсутність зіставних угод, залежність від державного замовлення та високу швидкість зміни технологій.

По-третє, частину документації не можна розкривати через режим секретності. Інвестор не завжди може відвідати виробництво або отримати повний технічний пакет.

По-четверте, інтелектуальна власність часто не патентується, щоб не розкривати технологію. Це ускладнює юридичне підтвердження прав на ключові розробки.

Через це більшу вагу отримують репутація команди, бойове застосування продукту, відгуки військових, виробничі можливості та швидкість удосконалення технології.

АМКУ стає не формальністю, а ключовим учасником угоди

Антимонопольний комітет України дедалі активніше впливає на строки, структуру та можливість закриття великих M&A-транзакцій.

У 2025 році сума накладених АМКУ штрафів перевищила 5,8 млрд грн — приблизно у шість разів більше, ніж роком раніше.

Регулятор аналізує не лише класичний вплив угоди на конкуренцію. У фокусі також перебувають:

• кінцеві бенефіціари;
• структура контролю;
• походження капіталу;
• джерела фінансування;
• санкційні та репутаційні ризики;
• вплив на критичну інфраструктуру;
• доступ до даних;
• стратегічне значення активу для України.

Стандартна процедура може тривати до 45 днів після прийняття заяви. У складних випадках АМКУ проводить опитування ринку, конкурентів, клієнтів і державних органів, що може додати щонайменше три місяці.

Фактичний строк може бути ще довшим, якщо регулятор запитує додаткову інформацію або не вважає структуру власності достатньо прозорою.

Показовими стали справи щодо Datagroup-Volia та lifecell, Tabletki.ua, ОГХК і заводу «Аерок». У цих випадках аналіз виходив за межі арифметичного порівняння часток ринку і включав санкційний контекст, дані, стабільність постачання та стратегічне значення підприємств.

Для покупця це означає, що антимонопольний аналіз потрібно проводити ще до підписання основних документів. Також доцільно перевіряти попередні угоди групи за останні п’ять років: АМКУ може встановити, що певні концентрації раніше були здійснені без необхідного дозволу.

Чому інвестори готові заходити в Україну до завершення війни

Загальна потреба у фінансуванні відновлення України створює потенційний інвестиційний цикл на десятиліття.

За наведеними у дослідженні оцінками Світового банку, відновлення пошкодженої інфраструктури потребуватиме близько $588 млрд. Лише енергетичний сектор може потребувати до $90 млрд.

Найбільший інтерес інвесторів зосереджується у галузях, де війна створила значний дефіцит або новий попит:

• оборонні технології;
• енергетика;
• логістика та транспорт;
• цифрова інфраструктура;
• виробництво будівельних матеріалів;
• агропромисловий комплекс;
• фармацевтика та охорона здоров’я;
• фінансові послуги;
• товари повсякденного попиту.

За опитуванням Global Business for Ukraine та Європейської Бізнес Асоціації, наведеним у дослідженні, 79% іноземних інвесторів цікавляться можливостями, пов’язаними з відновленням України, а близько половини вже здійснюють відповідні інвестиції.

Головним стримувальним фактором залишається ризик. Тому приватний капітал значною мірою залежить від гарантій міжнародних фінансових організацій, страхування воєнних ризиків та співфінансування з боку банків розвитку.

Міжнародні інституції знижують ризик для приватного капіталу

У 2025 році ЄБРР надав Україні рекордні €2,9 млрд фінансування, а Європейський інвестиційний банк — €1,5 млрд.

Ukraine Investment Framework має на меті мобілізувати до €40 млрд інвестицій, зокрема за допомогою €7,8 млрд гарантій.

Окремим джерелом капіталу стають спеціалізовані фонди відновлення:

Amber Dragon Ukraine Infrastructure Fund I має цільовий розмір €450 млн і фокусується на енергетиці, транспорті та цифровій інфраструктурі. На першому закритті фонд залучив €207 млн.

Rebuild Ukraine Fund із цільовим розміром $250 млн інвестуватиме у реальні активи, середні підприємства, охорону здоров’я, фармацевтику, агробізнес, будівельні матеріали, ритейл і технології.

European Flagship Fund for the Reconstruction of Ukraine має цільовий обсяг €1 млрд. На момент підготовки дослідження було оголошено про залучення близько €260 млн.

Поява таких фондів означає, що на ринку формуватиметься окремий професійний попит на українські підприємства та інфраструктурні проєкти. Частина вкладень здійснюватиметься через greenfield, але значний обсяг капіталу може бути реалізований через придбання часток, консолідацію та створення спільних підприємств.

Ринок переходить від «очікування перемоги» до стратегії раннього входу

Для частини інвесторів головним аргументом стає принцип early entry, greater upside — ранній вхід дає можливість отримати вищий потенціал переоцінки активів.

Українські компанії вже демонструють здатність працювати в умовах війни, а майбутня інтеграція до ЄС може відкрити їм доступ до єдиного ринку, фінансування, інфраструктурних фондів і європейських ланцюгів постачання.

Досвід Центральної та Східної Європи показує, що приплив інвестицій часто починається не після вступу країни до ЄС, а за декілька років до формального членства. Стратегічні інвестори намагаються зайняти позиції до завершення переоцінки активів.

У цьому контексті найбільш привабливими можуть стати компанії, які поєднують локальну собівартість, кваліфіковану команду, експортну орієнтацію та потенціал інтеграції у європейський ринок.

Що може рухати український M&A у 2026–2028 роках

1. Агропромисловий комплекс

АПК залишатиметься базовим сектором великих угод. Подальша консолідація можлива серед агровиробників, елеваторів, олійноекстракційних заводів, виробників харчової продукції та логістичних операторів.

Великі українські групи продовжуватимуть outbound-експансію, купуючи виробничі активи в ЄС і на інших перспективних ринках.

2. DefenseTech

Кількість невеликих інвестиційних раундів продовжить зростати, але основна зміна полягатиме у появі більших стратегічних транзакцій.

Найбільш імовірні формати — спільні підприємства з іноземними виробниками, ліцензування технологій, придбання українських компаній міжнародними оборонними групами та купівля українськими DefenseTech-компаніями іноземних виробничих майданчиків.

3. Енергетика

Дефіцит генерації, високі ціни та потреба у децентралізації створюватимуть попит на сонячні, вітрові, газові та накопичувальні потужності.

Покупцями можуть бути не лише спеціалізовані енергетичні групи, а й великі промислові та інфраструктурні споживачі.

4. Фінансові послуги

Потенціал угод існує у банківському, страховому та фінтех-секторах. Окремий масштабний ринок може сформувати приватизація державних банків, але для цього інвесторам потрібна довгострокова передбачуваність податкової політики.

5. Приватизація та відбудова

Продаж великих державних підприємств може забезпечити ринку декілька угод вартістю понад $100 млн. Одночасно фонди відновлення створюватимуть попит на інфраструктурні, виробничі та енергетичні активи.

Чи зможе ринок перевищити результат 2025 року

За перші п’ять місяців 2026 року ринок уже досяг $1 млрд. З урахуванням того, що значна частина транзакцій зазвичай закривається у другому півріччі, результат 2025 року в $1,7 млрд може бути перевищений.

У роботі залишаються угоди, підготовка яких почалася ще у 2025-му, але які поки не оголошені публічно. Паралельно очікуються нові приватизаційні процеси, інвестиції фондів відновлення та подальша активність у DefenseTech.

За оцінкою партнера-засновника FinPoint Сергія Будкіна, наведеною в дослідженні, за відсутності суттєвого погіршення безпекової ситуації до кінця 2026 року на ринку можуть бути оголошені ще декілька угод вартістю понад $200 млн.

Водночас швидке зростання не скасовує структурних проблем. Ринок залишається залежним від невеликої кількості великих угод, а капіталу в окремих сегментах уже більше, ніж якісних підготовлених активів.

Головні висновки для інвесторів і власників бізнесу

Український M&A-ринок у 2025–2026 роках демонструє не посткризовий розпродаж, а стратегічну перебудову власності.

Якісні активи продаються без автоматичного воєнного дисконту, оскільки їхня здатність працювати у кризових умовах сама по собі стала конкурентною перевагою.

Український капітал зміцнив позиції на внутрішньому ринку й одночасно переходить до масштабної міжнародної експансії. Найяскравіше цей процес проявляється в агросекторі, технологіях і поступово — у DefenseTech.

Для успішної угоди вже недостатньо домовитися про ціну. Необхідно заздалегідь сформувати структуру розрахунків, перевірити валютні та санкційні ризики, отримати регуляторні дозволи й запропонувати зрозумілу модель управління активом після придбання.

АМКУ перетворюється на повноцінний регуляторний фільтр, тому антимонопольний аналіз має починатися ще до підписання угоди, а не наприкінці процесу.

Найбільший потенціал наступного циклу зосереджується у фінансах, АПК, DefenseTech, енергетиці, логістиці, інфраструктурі та приватизації.

Український ринок залишається ризиковим, але його логіка поступово змінюється. Інвестори вже оцінюють не лише можливі втрати під час війни, а й вартість позиції, яку можна зайняти до початку масштабної відбудови, європейської інтеграції та майбутньої переоцінки активів.

Саме тому 2026 рік може стати не просто черговим роком відновлення M&A-активності, а моментом переходу українського ринку від адаптації до нового інвестиційного циклу.

Ринок інвестицій та M&A в Україні 2025 — між воєнною економікою та довгостроковим відновленням