Відбудова ринкової економіки та підтримка приватного сектору України в умовах тривалої війни залишаються ключовими завданнями міжнародних інституцій.
Одним із головних інструментів фінансування цих процесів та залучення капіталу зі США виступає Ukraine-Moldova American Enterprise Fund (UMAEF, колишній WNISEF). Фонд існує в Україні та Молдові вже понад 30 років. За цей час фонд інвестував 190 мільйонів доларів США у 143 компанії, що допомогло мобілізувати близько $3 млрд загального капіталу для обох ринків.
Очільниця фонду Ярослава Джонсон керує інституцією, яка стояла біля витоків формування ринку приватного капіталу в Україні ще в 90-х роках. Нині стратегія фонду еволюціонує — маючи значний досвід донорської роботи, UMAEF знову масштабує класичні інвестиції. Зокрема, у 2026 році фонд запускає програму прямих інвестицій u.capital на 50 млн доларів із чеками $2−5 млн, із фокусом на експортно орієнтовані підприємства, виробництво і харчову переробку. Крім того, фонд активно просуває інтереси українських підприємців на міжнародній арені, підтримуючи бізнес-ярмарок для 80 компаній на Ukraine Recovery Conference у Ґданську.
З якими головними меседжами та головними інвестиційними кейсами ваш фонд іде на цьогорічну Ukraine Recovery Conference? Що є головним пріоритетом на цій події — залучення нових партнерів, донорів чи демонстрація успіху вже профінансованих проєктів як доказу, що в Україну можна і треба вкладати приватний капітал уже зараз?
Наш фонд існує понад 30 років в Україні і в Молдові. Наша мета від самого початку, яку підтвердило американське законодавство, — відбудувати в Україні і Молдові ринкову економіку. Ми мали період, коли більше займалися донорською роботою, а тепер знову вертаємося до інвестицій, бо очевидно, що без сильного приватного сектору жодна країна не здатна вистояти під час війни та навіть відновитися після неї. Саме тому наша орієнтація в останні п’ять років поволі змінюється: ми працюємо не лише як донор, а як інвестиційний партнер, який допомагає бізнесу зростати, масштабуватися, залучати додатковий капітал.
Історично фонд інвестував 190 мільйонів доларів США у 143 українські та молдовські компанії. Це допомогло мобілізувати близько 3 млрд доларів загального капіталу для ринку України та Молдови. Це означає, що кожний вкладений наш долар дав Україні приблизно в 30 разів більше користі. Особливо важливо зараз, що під час війни ми не зменшуємо наші інвестиції, ми їх поширюємо. Ми маємо програму u.capital — це програма прямих інвестицій у малий та середній бізнес. Вона орієнтується на виробництво, харчову переробку, FMCG (Fast Moving Consumer Goods), експортно орієнтовані підприємства — тобто сектори, які створюють робочі місця та зміцнюють економіку України.
Будете переконувати або просто показувати, що можна зараз інвестувати в Україну. Правильно?
Так, це була наша позиція від самого початку. Ми знаємо, що є великі ризики під час війни, але ми бачимо, що український бізнес працює на високому рівні. Треба, щоб додаткові інвестори приходили і не боялися того ринку, бо це дуже важливо для економіки України. Ми зараз маємо ще u.ventures — це наш венчурний фонд, який інвестує в українські технологічні компанії. Під час війни технологічні бізнеси залишилися глобальними та конкурентними. Вони залучають міжнародне фінансування та масштабуються. Тому ключове запитання для нас зараз не лише як допомогти Україні, але як допомогти українським компаніям стати сильнішими і міцнішими під час і після війни.
Ви очолюєте інституцію, яка стояла біля витоків формування ринку приватного капіталу в Україні ще в 90-х роках. Якщо озирнутися назад і порівняти цю війну з кризами 2008 та 2014 років: що в нинішньому українському бізнесі вас вражає найбільше і що стало головним імунітетом українського бізнесу проти нового колапсу?
Українці дуже гнучкі і знають, як адаптуватися до нових ситуацій. Це характеристика українського бізнесу: він працює і далі показує, що може працювати в таких умовах. За ці 30 років ми бачили український економічний стан у всяких фазах. Деякі роки ми йшли вперед, деякі — назад, місцями стояли на одному місці. Але ми бачили, що Україна має можливості і український бізнес весь час адаптувався і змінювався. Україна ніколи не мала повного економічного колапсу, де б держава не працювала. І зараз це показують ті компанії, на які ми дивимося: вони відстояли ризики війни, далі працюють і бачать можливості для України в наступні роки. Ми їх підтримуємо, бо тільки в такий спосіб Україна може вистояти воєнний стан і перейти до відбудови.
Зараз багато говорять про те, що іноземний приватний капітал усе ще побоюється заходити в Україну через очевидні воєнні ризики. Водночас ваш фонд не просто залишається, а масштабує програми. Які червоні прапорці західних інвесторів ви вважаєте об'єктивно виправданими, а які є міфами?
Інвестори бачать ризики. Інвестор хоче мати стабільне оточення, у якому може інвестувати. І тут важливо, щоб ми, як міжнародний інвестиційний фонд, допомогли створити нові моделі, які зможуть ці ризики зменшити. Ми повинні брати активну роль в інвестиціях. Жоден приватний інвестор не ввійде в Україну сам, бо зараз умови дуже складні. Але разом із міжнародним фондом, де ми беремо частину цього ризику на себе, вони можуть інвестувати. Ми їм допомагаємо розбудовувати українські компанії і мати економічну користь для себе і для країни. Роль міжнародного фонду є важливою, бо ми можемо відстояти ті ризики до якоїсь міри. На мою думку, зараз важливо переходити з логіки, що наші фонди існують тільки щоб допомагати Україні, до логіки, що ми також є інвесторами і допомагаємо іншим інвесторам приходити і брати участь в українській економіці.
Ваш фонд уже два роки працює під оновленим брендом. Як з погляду стратегії ви зараз розмежовуєте класичну інвестиційну діяльність (equity) та програми технічної допомоги чи грантів? Чи стали безповоротні гранти інструментом деризикування для ваших основних інвестицій в український бізнес?
Ми поширили нашу інвестиційну діяльність, бо на цьому етапі української економічної історії найважливіше мати більше інвесторів. Але від донорської роботи повністю не відмовилися. Щоб інвестори приходили в Україну або до Молдови, важливо мати відповідні умови. Ці умови може дати донорська робота. Ми мусимо ці ринки створювати і заохочувати інвесторів. Тому наша роль зараз більше інвестиційна, але донорська робота відіграє дуже важливу роль. Інвестор приходить, коли бачить, що місто чи околиця готові їх прийняти, що з мером можна домовитися, що держава забезпечить верховенство права та необхідні реформи. Інвестор сам робити цього не буде, це мусить створити донорська робота, тоді екосистема для інвестицій буде відповідною.
Ваш фонд історично захоплює два ринки: Україну і Молдову. В умовах логістичних обмежень та викликів затяжної війни, як саме працює синергія між цими країнами? Чи бачите ви, що Молдова є стратегічним логістичним інвестиційним хабом, який допомагає українським портфельним компаніям інтегруватися в європейські та нові ринки?
Це поєднання України і Молдови було історично зроблене ще з початком 90-х років. Американський уряд думав, що така комбінація буде успішною. Україна і Молдова мають добру синергію через те, що Молдова розуміє, що її стан також під загрозою. Хоч зараз усі атаки йдуть на Україну, реальність така, що російська пропаганда діє дуже активно і в Молдові. Але уряд Молдови підтримує Україну. Вона відразу прийняла біженців і охоче допомогла українцям у перші дні повномасштабної війни.
Тепер Молдова бачить свою велику роль у потенційній відбудові України. Україна буде відбудовувати міста, села, житло — це менше цікавитиме міжнародних донорів, а Молдова може брати в цьому активну участь. Також будівельні матеріали, які тяжко везти з Європи або Америки, Молдова виробляє. Їх легко перевезти з Молдови до Одеси і розповсюджувати по всій Україні. Також ми маємо гарну співпрацю з молдовським урядом і з прем'єр-міністром, який починав свою кар'єру в нашому фонді 20 років тому. Президентка Молдови також підтримує Україну. Це дуже важливе поєднання двох країн з точки зору однієї мети.
Горизонт планування українського бізнесу зараз часто звужується до тижнів через безпекові та інфраструктурні ризики, тоді як ви фокусуєтесь на розвитку 5−7 років вперед. Через енергетичну кризу компанії стикнулися з великими витратами, іноді від генераторів залежить увесь бізнес. Чи включаєте ви енергетичну автономність у критерії при спілкуванні з потенційними бізнесами?
Коли дивимося на компанію, ми робимо повний due diligence. Ми дивимося на все: звідки приходить сировина, як займаються переробкою, де знаходяться їхні ринки. Ми дивимось повномасштабно, як компанія працює і як буде працювати в майбутньому. Ми розуміємо, що в деяких сферах енергетика важлива, часто сировину треба імпортувати через частини України, які під загрозою. Ми розуміємо, що війна колись завершиться, але ми не знаємо, коли саме. Ризики далі будуть збільшуватися. Ми дивимось на короткий час: що станеться за рік-два.
З деякими компаніями ми не зможемо працювати, бо ризики завеликі навіть для нас. Але більшість компаній розуміють ситуацію, знають свій ринок, знають джерела свого виробництва, і ми їх підтримуємо. Енергетичне питання в Україні критичне. Енергетичний сектор постійно під атакою росіян — це без сумніву. У ті компанії, які на 100% залежать від енергетики, зараз тяжко буде інвестувати. А ті, що менше потребують енергетики і мають великий потенціал на міжнародних ринках, — там легше. Але ми обговорюємо все реально на тих фактах, які нам представлені.
Щодо українських державних програм, як-от 5−7−9, де держава компенсує відсотки за кредитами: де, на вашу думку, держава залишається ефективним партнером, а де донорам доводиться повністю брати ризики на себе? Яку головну помилку уряду у стимулюванні бізнесу ви зараз бачите і що б порадили Кабміну?
У теперішньому економічному стані під час війни старі моделі, коли держава, міжнародні партнери і бізнес існують окремо, вже не працюють. Треба, щоб усі вони співпрацювали. Роль держави — забезпечити продовження реформ, регуляторну передбачуваність і верховенство права. Це критично. Роль міжнародних партнерів — допомогти зменшити ризики, створювати фінансові механізми підтримки та залучати приватні кошти. Роль бізнесу — інвестувати, створювати робочі місця, масштабувати виробництво і бути рушієм економічного відновлення. Велика потреба є в механізмі співфінансування, і тут наші фонди можуть допомогти. Очевидно, що в Україні зараз потрібна не тільки відбудова зруйнованих об'єктів, а й нова модель децентралізованої енергетичної програми. Це займе час, і тут є великі можливості для подальшої співпраці уряду та приватного сектору. Без цього ані український бізнес, ані держава не скористаються.
Ваш фонд є багаторічним якірним інвестором. Чи розглядаєте ви можливість виступити партнером для дрібніших локальних або іноземних фондів, які мають кращу експертизу в роботі з малим та середнім бізнесом?
Наша мета завжди була у відбудові малого та середнього сектору. Ті компанії, в які ми інвестували — були маленькими, а тепер стали значно більшими і потужними. Ми традиційно не вкладаємо кошти в інші фонди, ми вкладаємо напряму в підприємства. Кожний фонд має свої потреби, і ми не певні, як ці кошти були б використані. А коли інвестуємо в компанію, ми робимо повний due diligence і знаємо, на що ці кошти йдуть. Тому наш фонд ніколи не дивився на інвестиції у фонди. Але часом ми виступаємо як співінвестори разом з іншими фондами в той самий об'єкт напряму.
Це може бути і маленький бізнес, якщо в нього вже є робоча бізнес-модель?
Так. Наші програми u.capital і u.ventures інвестують у такі компанії. Horizon Capital та інші фонди інвестують у великі підприємства, а наша мета — це в середньому $2−5 млн, може більше в окремих випадках. Ми хочемо, щоб малий та середній бізнес був розвинений в Україні. Це була мета з самого початку, і ми далі цього дотримуємося. Жодна країна не може існувати тільки з великих підприємств. Для успішного розвитку економіки треба мати багато малих і середніх підприємств — у деяких країнах це 60−70% бази економіки. Внаслідок війни Україна багато втратила. Нам треба це відбудувати, щоб Україна могла стояти незалежно і притягати інвестиції. З часом ці малі підприємства стануть більшими, зможуть відкривати філії за кордоном і показувати, що вони конкурентоспроможні на світовому ринку.
Спільно з юридичними радниками ваш фонд запустив програму прямих інвестицій в український малий та середній бізнес на 50 млн доларів з чеками 2−5 млн. Скільки цих коштів вже реально розподілено між компаніями і з якими труднощами стикається бізнес?
Дотепер ми ще цих коштів не вклали в жодну компанію. До 2025 року ми були пов’язані з USAID, де були обмеження на використання коштів — ми не могли витратити більше певної суми на приватну компанію. Тепер це все змінено, і ми робимо due diligence в рамках програми u.capital. Ми плануємо до кінця нашого фінансового року, який кінчається у вересні 2026 року, мати інвестиції в ці сектори. Ми по цілій Україні зараз їздимо і зустрічаємось з підприємствами. Раніше ми працювали з USAID, тепер перейшли під егіду State Department. Ми маємо новий фокус і адаптувалися до нового середовища.
В цьому році почнете інвестувати?
Так, в цьому році починаємо. Ми дивимося на компанії всяких розмірів: невеликі, але сильні. Деякі потребують 1−3 млн, деякі — 5−6 млн. Ми на це все дивимося і будемо мати результати в найближчі місяці.
Відбудова — це насамперед про людей, але зараз український бізнес гостро відчуває дефіцит кадрів. Яке ваше бачення подолання цієї кризи та реінтеграції ветеранів в економіку? Чи створює фонд інструменти для підтримки ветеранського підприємництва?
Для нас ветеранські програми є ключовими, бо це велика частина населення, яку ми можемо долучити до відбудови України. Тим людям, які віддали свої роки життя на захист України, треба допомогти стати на ноги. Умови праці для ветеранів дуже важливі. В Україні бізнес має застереження щодо залучення ветеранів до постійної роботи. Ми хочемо, щоб це змінилося, щоб ветерани мали фізичний та моральний доступ до підприємств. Зараз є приблизно 400 000 ветеранів, деякі з інвалідністю. Ми можемо зробити такі умови, щоб вони працювали з дому чи зі спеціальних центрів. Без цього імпортувати робітників з інших держав немає сенсу. Маємо власну силу, і ми повинні дати їм гідність і ту поміч, яка їм потрібна.
Зараз у США тривають складні внутрішньополітичні дискусії щодо форматів підтримки України. Як це впливає на позицію приватних американських інвесторів?
Приватні інвестори не дивляться на це серйозно. Вони зацікавлені інвестувати туди, де можуть заробити гроші. Все дуже просто. Чи це FMCG, чи інше виробництво — вони хочуть здобути ринки, і для них Україна є ринком. Всі інвестори розуміють, що війна має ризики, але вони також розуміють: якщо ввійти в ринок тепер, після війни буде гарна позиція для подальшої роботи. Тому американські інвестори не дивляться на те, що каже уряд (окрім військового виробництва, яке контролює уряд). Вони дивляться лише на свої можливості.
Угода вашого фонду з Fintech-IT Group (розробником софту monobank) зробила їх першим фінтех-єдинорогом України під час війни. Чи готує фонд подібні масштабні інвестиції?
Ми деталі угоди про Fintech-IT Group не відкриваємо. Але ми дивимося на різні сектори. Fintech-IT Group — це велика компанія з надзвичайними продуктами, і monobank дуже успішний. Інші компанії ми теж постійно розглядаємо, проводимо попередні оцінки та due diligence. У нас є постійне зацікавлення, але я не можу сказати, в які сектори, щоб не спричинити кризу на ринку і не дати ідей, що ми щось конкретно робитимемо найближчим часом.
Крім Military Tech, які сектори можуть стати драйверами для цього економічного дива в наступні 3−5 років?
Щодо Military Tech — ми не зацікавлені, у нас немає ані здібностей, ані зацікавлення, і американське законодавство забороняє нам брати участь в озброєнні. В майбутньому ми будемо дивитися на сектори, які створюють робочі місця і зміцнюють існуючі компанії. В Україні треба буде все. Ми інвестуємо в IT, штучний інтелект (AI), компанії з кібербезпеки. Щодо інших секторів ми ще розглядаємо можливості.
Чи розглядає ваш фонд приватизацію Сенс Банку та Укргазбанку, про яку говорив голова НБУ?
Я знаю ті два банки, але не знаю їхнього фінансового стану зараз. Тому не можу сказати, чи ми зацікавлені. Ми не хочемо бути єдиним інвестором у банківському секторі, мають бути й інші. Час покаже.
Яка ваша роль на Ukraine Recovery Conference?
Наша роль на URC — показати міжнародним інвесторам, що країна охоча до інвестицій. На URC ми підтримуємо бізнес-ярмарок, де близько 80 українських компаній мають можливість напряму поговорити з інвесторами та партнерами. Для нас URC є кроком, щоб показати світу, що країна готова до інвестицій, а не тільки потребує допомоги.
Це платформа, де бізнес може знайти інвесторів, щоб не чекати кінця війни, а вже зараз щось робити?
URC притягає понад 5 000 учасників з усього світу. Там є цей бізнес-ярмарок, де інвестори можуть зустрітися з українським бізнесом напряму. Українці мають підготовлені матеріали і можуть пояснити свій стан. Інвесторам часто треба побачити все на власні очі і зустрітися з кимось, щоб зрозуміти, що компанія може дати, а не тільки бачити папери.
